Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 6. Нормотворча техніка як вид юридичної техніки

Юридична техніка - сукупність стандартизованих юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів створення компетентними органами найдоцільніших за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом юридичних актів при дотриманні офіційно встановлених процедур їх підготовки і прийняття.

Юридична техніка є збірним поняттям, яким об'єднуються такі її види: нормотворча техніка (її підвиди - законодавча, техніка систематизації нормативно-правових актів), правозастосовна техніка, право-тлумачна техніка.

Нормотворча техніка - сукупність юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів, використовуваних при створенні (формулюванні, впорядкуванні, оформленні) текстів законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів.

Ознаки нормотворчої техніки:!) являє собою технічний інструментарій (юридично-технічні правила, прийоми, засоби і способи); суб'єктами нормотворчості - представницькими і виконавчими органами держави; 3) призначена для технічного забезпечення оптимального (повного, точного, чіткого, зрозумілого, стислого) викладу думки нормотворця; 4) надає формальної визначеності змісту нормативних актів і нормативних договорів при їх первинному створенні, внесенні змін, доповнень, відміни (повної чи часткової); 5) забезпечує системні зв'язки нормативних актів різної юридичної сили, їх логічну несуперечливість; 6) має особливості при створенні різних нормативно-правових актів (законодавчих - конституційних і звичайних законів; підзаконних - відомчих і місцевих актів) та нормативно-правових договорів (внутрішньодержавних і міжнародних).

В Україні частина юридично-технічних вимог закріплюється в нормативних актах, якими регламентується нормотворча діяльність.

Правила нормотворчої техніки:

1) вимоги до форми (зовнішнього оформлення) нормативно-правового акта - наявність обов'язкових офіційних реквізитів: а) назва (заголовок) і вид документа, повна назва суб'єкта нормотворчості; б) дата, у разі потреби - місце прийняття нормативного акта; в) власний номер акта; г) грифи ("затверджено", "погоджено" тощо); ґ) підписи; д) посада і прізвище посадової особи, яка підписала нормативний акт; посада і прізвище уповноваженої посадової особи, яка скріпила підписом нормативний акт, - у випадках, передбачених конституцією і законом країни; е) реєстраційний номер/код нормативного акта, та включення його до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

2) вимоги до структури нормативно-правового акта (закону) - наявність таких структурних складових: а) п р е а м б у л и (у разі потреби); б) р у б р и к а ц і ї: частини (вони містяться, як правило, у кодексах: загальна і особлива частини); розділи (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається римськими цифрами); глави (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); статті (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); частини і пункти в підзаконних актах (позначаються арабськими цифрами з крапкою і починаються з абзацу); пункти (позначаються буквою або арабською з маленької букви з дужкою); абзаци залежно від виду нормативного акта; в) п р и к и н ц е в і положення (у разі потреби); г) перехідні положення (у разі потреби); г) д о д а т к и (якщо вони існують). Структурна будова нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, передбачає поділ нормативного матеріалу за підрозділами; при цьому загальні норми і поняття, вживані в акті, містяться на його початку, а однорідні норми викладаються компактно у главах, розділах. Від структури закону (преамбула, розділи, глави, статті, частини статей, пункти, підпункти, прикінцеві положення; перехідні положення, додатки) відрізняється структура підзаконного акта (преамбула, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, абзаци, додатки);

3) вимоги до змісту нормативно-правового акта: а) регулювання однорідних суспільних відносин; б) відповідність змісту акта його назві; в) відсутність прогалин; г) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також колізій з іншими нормативними актами; д) переважання прямих приписів, зведення до мінімуму бланкетних норм і відсилань; винятків, приміток тощо.

4) вимоги до стилю і мови (стилістики) викладу нормативно-правового акта: чіткість, ясність, зрозумілість для адресатів, стислість, компактність, послідовність, стандартність (визначеність) формулювань, відповідність вимогам сучасної державної літературної мови та правилам її правопису, простота - відсутність художнього прикрашення виразів (фраз) і декларативних положень (метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень), надмірної правової інформації (так званого нормативного "баласту") та ін. Стандартизованість формулювань надає особливої виразності нормативному стилю, відрізняє його від суто офіційно-ділового, додає йому наказового характеру.