Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 3. Закон та його ознаки. Співвідношення понять "закон" і "законодавчий акт"

Закон - нормативно-правовий акт, ухвалений в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю (інтереси) більшості населення та володіє вищою юридичною силою.

Основні ознаки закону:

1) є особливим різновидом нормативно-правових актів - законодавчим актом, що приймається вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо громадянським суспільством (у порядку референдуму);

2) містить первинні норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж норми з ключових, основних питань життя, установлює права і обов'язки громадян;

3) створюється в суворій відповідності з Конституцією і узгоджується з раніше прийнятими законами;

4) володіє вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів. Усі інші нормативні акти перебувають "під" законом, є підзаконними, тобто повинні видаватися на основі та на виконання законів, не суперечити їм;

5) приймається з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчим процесом (законодавча ініціатива, підготовка проекту на основі розробленої концепції, його попередня експертиза, розгляд і обговорення проекту закону у першому і другому читаннях, прийняття закону, промульгація закону (підписання й опублікування);

6) може бути скасований тільки законом і перевірений на відповідність Конституції тільки Конституційним Судам. Незаперечність закону полягає в тому, що ніякий інший орган, окрім законодавчого, не може його скасувати або змінити.

Закон в Україні є основною формою правового регулювання суспільних відносин. Саме закон може забезпечити модернізацію і прогрес права. До сфери виключної компетенції закону в Україні слід віднести регулювання всіх питань, що стосуються державного устрою суспільства, основних прав і свобод громадян, оподатковування, грошової емісії, юридичної відповідальності, оголошення надзвичайного стану, воєнних дій, державної безпеки, атомної енергетики, правового статусу громадських організацій, органів місцевого самоврядування, юрисдикційних повноважень, правоохоронних органів. Інші питання є сферою факультативної компетенції, тобто мають регулюватися не тільки законами, а й іншими нормативно-правовими актами (указами, постановами тощо).

Щодо співвідношення закону і законодавчого акта існує два підходи. Один з них полягає в тому, що всі закони є законодавчими актами, але не всі законодавчі акти суть закони. Звідси поняття "законодавчий акт" вважається збірним поняттям, що включає в себе власне закони і акти делегованої законотворчості непарламентських суб'єктів (президента, уряду). Інший підхід не сприймає розчинення закону в понятті "законодавчий акт", а припускає їхнє розмежування внаслідок перебування в субординаційних зв'язках, де закону відведене провідне місце.

У будь-якому випадку законодавчим актом вважається акт делегованого законодавства, якого можна назвати "квазізаконом" або "субститутним" (замінюючим) законодавчим актом. У деяких країнах світу (Франція, Великобританія й ін.) такими законодавчими актами є акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм парламентом законодавчих повноважень відповідно до конституції. У Франції - це ордонанси, прийняті урядом; в Італії - законодавчі декрети уряду, декрети президента, що мають силу законів, у Великобританії - накази, що видаються урядом від імені королеви і Таємної Ради. їх прийняття суворо регламентовано конституціями. За загальним правилом законодавчі акти глави держави або уряду набувають чинності закону лише після їх затвердження парламентом.

В Україні делеговане законодавство непарламентських суб'єктів не передбачено діючою Конституцією.