Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 3. Підстави виникнення правовідносин. Структура правовідносин

Правові відносини виникають, змінюються і припиняються на певних підставах.

Виділяють два види підстав виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні): а) наявність суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин; б) наявність об'єкта правовідносин - матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких (володіння ними, їх охорона та захист) суб'єкти права вступають у взаємовідносини;

2) юридичні (спеціальні): а) норма права; б) правосуб'єктність учасників правовідносин: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність; в) юридичний факт (підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин). Двом видам підстав виникнення правовідносин відповідають два аспекти їх змісту:

1) матеріальний (фактичний) - фактична поведінка (дія чи бездіяльність) учасників суспільних відносин, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити, тобто реальні дії з реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

2) юридичний - права й обов'язки сторін; ширше - суб'єктивне право, юридичний обов'язок, повноваження, юридична відповідальність (для посадових осіб).

Юридичний зміст свідчить, що в оболонку правовідносин втягнуто опосередковувані фактичні відносини не повністю, а тільки в тій частині, в тому складі, який передбачений правами й обов'язками.

Зауважимо, що зміст правовідносин є способом взаємного зв'язку між суб'єктами права. Структура змісту може бути простою (суб'єктивне право і юридичний обов'язок) і складною (у посадових осіб - повноваження, юридична відповідальність).

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.

Структура правовідносин - основні елементи правовідносин і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів.

Термін "структура" охоплює елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами з приводу об'єкта.

Структура правовідносин є такою:

o суб'єкти правовідносин (суб'єктний склад) - індивідуальні і колективні суб'єкти права, які беруть участь у правовідносинах: правомочна сторона"-+ зобов'язана сторона;

o юридичний зміст правовідносин: суб'єктивне право (також законний інтерес) юридичний обов'язок; повноваження юридична відповідальність (у посадових осіб);

o об'єкт правовідносин - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів правовідносин.

4. Суб'єктивне право і юридичний обов'язок як основний зміст правовідносин

Суб'єктивне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм суб'єктивного права є правомочний.

Зміст суб'єктивного права виражається через такі правомочності:

1) правомочність на власні позитивні дії (праводіяння), або право позитивної поведінки правомочного суб'єкта, тобто можливість самого суб'єкта фактично чинити і юридично значущі дії (наприклад, право голосувати, подавати позов до суду, продавати або дарувати своє майно та ін.);

2) правомочність на чужі дії (правовимагання), або право-вимагання відповідної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто можливість зацікавленої особи жадати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків (наприклад, вимагати сплати боргу, передавати майно, відшкодовувати податкові недоплати та ін.);

3) правомочність домагання (праводомагання), або право звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушення суб'єктивного права з боку зобов'язаної особи. Це право приводить у дію апарат держави - примус, якщо інша сторона не виконує своїх обов'язків (стягувати в примусовому порядку борг, поновлювати незаконно звільненого на роботі). Праводомагання є продовженням права-вимоги і найважливішою гарантією виконання певних обов'язків;

4) правомочність на користування соціальними благами (правокористування) на основі певного суб'єктивного права (наприклад, право покупця користуватися купленим товаром на власний розсуд).

Юридичний обов'язок - вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб'єкта права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм юридичного обов'язку є правозобов'язаний.

Зміст юридичного обов'язку складається з елементів, що є конкретними юридичними вимогами до правозобов'язаної сторони:

1) здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки) - це зобов'язання діянням;

2) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням (наприклад, обов'язок виконувати умови договору) - це зобов'язання виконанням;

3) нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, тобто такого, що суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору) - це зобов'язання зазнавати обмежень або позбавлення благ;

4) не заважати у правомочній стороні користуватися благом, яке вона отримала по праву - це зобов'язання не перешкоджати контрагенту.

Не варто вважати юридичним обов'язком тільки той, що супроводжується санкцією. Є чимало обов'язків, які фактично не передбачають примусового виконання (наприклад, відповідач зник або не має засобів).

І суб'єктивне юридичне право, і юридичний обов'язок поєднують те, що вони: виходять з юридичних норм; забезпечуються державою; не безмежні, а існують у певних суворих межах - це завжди "міра" поведінки. Суб'єктивні права й обов'язки перебувають у тісному взаємозв'язку, є взаємозалежними, зумовлюють одне одного. Завдяки їм між суб'єктами права виникає зв'язок, який називається правовідносинами.