Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - Частина десята. Теорія законності та правового порядку

Розділ 25. Законність

1. Законність як багатогранне явище, її ознаки та структура

Законність - комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв'язок особи, влади, права і закону в конкретній державі. Термін "законність" є похідним від термінів "право" і "закон" і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці.

Законність, як багатогранне явище, може виступати як принцип, метод, режим.

Законність як принцип - провідне загальноприйняте правило імперативного характеру, що виражене у нормах-ідеях найвищого авторитету і потребує від державних органів та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань діяти правомірно, у межах правових норм, закріплених у приписах усіх чинних джерел (форм) права.

Законність як метод - система правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з яким органи держави і посадові особи: 1) спираються на визнання та беззастережне прийняття найвищої цінності людини при розробленні і прийнятті рішень; 2) не підмінюють своїм регулюванням (тобто актами управління) закон; 3) не виходять за межі своєї компетенції, що визначена законом, при реалізації прийнятих рішень; 4) додержуються правових процедур у процесі контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин тощо. Метод законності (його називають законністю управління) є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю та ін.

Законність як режим - стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права, котрі відповідають принципу верховенства права, правовим цінностям свободи, формальної рівності, справедливості. За режиму законності встановлюється правова атмосфера, де неухильно здійснюються (додержуються, виконуються, використовуються, застосовуються) чинні правові норми усіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями), де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи й відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя й насильства.

Визначення законності як режиму є найповнішим - ним охоплюються поняття законності як методу і законності як принципу.

Структура законності розкривається через такі елементи:

1) нормативний - відповідність праву законів і підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел (форм) права;

2) діяльнісний (поведінковий) - правова доцільність поведінки, відповідність діяльності фізичних і юридичних осіб правовим нормам внаслідок формування правосвідомості, орієнтованої на позитивне психологічне ставлення суб'єкта до вимог законності;

3) охоронний - попередження порушення правових норм, контроль і нагляд за точним й однаковим їх виконанням;

4) захисний - відновлення у правовому стані, накладання відповідальності за допущені порушення правових норм з метою захисту інтересів потерпілої особи і суспільства.

Суб'єктами законності є всі суб'єкти права, однак безсумнівним є те, що насамперед державна влада (органи держави і їх посадові особи) повинна зв'язувати себе власними нормативними настановами, виключати сваволю у своїх діях.

Утворення законності історично пов'язане з виникненням права, а формування законності перебуває в постійному зв'язку з верховенством права, "правлінням права". Законність існує не в тій державі, де не порушуються закони, а в тій, де такі правопорушення припиняються за допомогою правових засобів, де влада обмежується правом, зв'язує себе власними нормативними настановами. Це - демократична держава.