Рівність у трудових правах є різновидом принципу рівності всіх людей у правах, закріпленого у Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у ставленні один до одного в дусі братерства. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
Усі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.
Конвенція № 111 Міжнародної організації праці про дискримінацію в галузі праці та занять 1958 р. містить приписи, згідно з якими дискримінацією у сфері праці слід вважати: а) будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять; Ь) будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Разом з тим не вважається дискримінацією будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах.
Статтею 24 Конституції України не тільки наголошено на тому, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а й встановлено гарантії рівності прав жінки і чоловіка. Зокрема, у соціально-трудовій сфері така рівність забезпечується наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Розвиваючи положення Основного Закону держави і міжнародних актів, Кодекс законів про працю України закріплює неприпустимість будь-якого прямого або непрямого обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України (ст. 22 КЗпП).
Принцип свободи об'єднання
Свобода об'єднання суб'єктів у сфері праці базується на конституційному принципі свободи об'єднання, у тому числі у громадські організації, для здійснення і захисту прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів (ст. 36 Конституції). Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. містить не тільки обов'язок держав, що беруть участь у цьому Пакті, забезпечити право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації, а й права професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них; право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших.
У свою чергу, у Конвенції № 87 МОП про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р. йдеться про право на об'єднання не тільки працівників, а й роботодавців. Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. встановлено як право громадян на об'єднання у профспілки та право профспілок, їх організацій на створення об'єднань, так і заборону дискримінації за ознаками належності до профспілок, рівність профспілок перед законом. Право роботодавців на свободу об'єднання та форми його реалізації визначено Законом України "Про організації роботодавців" від 24 травня 2001 р.
Розділ 3. Джерела трудового права
1. Поняття джерел трудового права та їх класифікація
2. Конституція - основне джерело трудового права
3. Міжнародно-правові акти - джерела трудового права
4. Кодекс законів про працю та інші закони, що регулюють відносини в царині праці
5. Підзаконні акти - джерела трудового права
6. Значення рішень Конституційного Суду України та постанов Верховного Суду України для регулювання соціально-трудових відносин
7. Джерела трудового права на соціально-партнерському рівні та локальні нормативно-правові акти
8. Єдність і диференціація правового регулювання праці