Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Примусове виконання обов'язку

Припинення дії, яка порушує право, - це часто усунення перешкод у здійсненні права.

Цей спосіб захисту може бути застосований, коли один із подружжя чинить перешкоди у здійсненні другим права спільної сумісної власності чи коли, наприклад, матір перешкоджає батькові брати участь у вихованні дитини. В останньому випадку поряд із припиненням дії, яка порушує право, суд може зобов'язати її вчинити певні дії, які необхідні для здійснення батьком свого права щодо дитини.

Примусове виконання обов'язку

Примусове виконання обов'язку, який одна особа не виконала добровільно, є одночасно засобом здійснення іншою особою свого суб'єктивного права. Але не всі сімейні обов'язки можуть бути виконані примусово. Не буде очікуваного ефекту, якщо суд зобов'язав би батька належно виховувати чи поважати свого сина, адже цим рішенням до норми закону нічого не додано.

Чи може, наприклад, суд зобов'язати батька один раз на тиждень відвідувати хвору дочку, яка за ним дуже тужить, чи зобов'язати сина зустрітися із старенькою матір'ю, з якою він давно не бачився?

Я переконана, що сьогодні є підстави для ствердної відповіді на це запитання. Можна, звичайно, аргументувати іншу точку зору наявністю норми, згідно з якою той, хто ухилявся від виконання своїх синівських обов'язків, може бути усунений від права на спадкування (ст. 1224 ЦК). Однак у цьому випадку мова йде про наслідки смерті матері. А ми ведемо мову про час, коли вона ще жива.

- Але ж таке рішення суду син може не виконати! - скаже опонент.

- Так! Але лише тоді, коли не допоможуть передбачені законом заходи утвердження поваги до суду, можна буде у безвиході опустити руки.

Подання до суду позовної заяви про примусове вчинення батьком чи сином певної дії особистого немайнового характеру, яка зумовлена змістом відповідного обов'язку, має в сучасних умовах розглядатися не як надзвичайний випадок, а як звичайна ситуація, коли особа, право якої порушено, звертається до суду, щоб його захистити.

Найчастіше за допомогою рішення суду примусово виконується обов'язок з утримання дитини.

Відшкодування матеріальної шкоди

Відшкодування матеріальної шкоди, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 18 СК, вважається спеціальним способом захисту: він має застосовуватися тоді, коли це передбачено у Сімейному кодексі або в договорі. У Сімейному кодексі таких випадків чотири:

1) у разі відмови від реєстрації шлюбу (ст. 31 СК);

2) у разі ухилення того з батьків, з ким проживає дитина, від виконання договору про здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із батьків, хто проживає окремо (ч. 4 ст. 157 СК);

3) у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, рішення суду про забезпечення участі у її вихованні другого з батьків;

4) у разі неналежного виконання батьками обов'язків щодо управління майном дитини (ч. 5 ст. 77 СК).

Чи можна вимагати відшкодування матеріальної шкоди в інших випадках, пов'язаних із протиправною поведінкою особи, зокрема у разі обману при реєстрації шлюбу?

Можливість застосування аналогії права, що закріплена у ст. 10 СК та у ч. 7 ст. 8 ЦПК, дає підставу для ствердної відповіді на це запитання.

У сімейних відносинах моральна шкода може моральної полягати у душевних стражданнях, яких особа знала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК).

У Сімейному кодексі можливість відшкодування моральної шкоди передбачена лише щодо двох ситуацій, пов'язаних із невиконанням тим із батьків, з ким проживає дитина, домовленості з другим із батьків щодо умов його спілкування з дитиною (ч. 4 ст. 157 СК), а також невиконанням рішення суду з цього ж питання (ч. 5 ст. 159 СК).

У випадку вчинення, наприклад, чоловіком фізичного насильства над дружиною чи дитиною йтиметься про цивільний делікт (ст. 1167 ЦК). Це має означати, що у разі одночасного подання до суду вимоги про розірвання шлюбу і про відшкодування моральної шкоди, остання буде відшкодуватися за нормами Цивільного кодексу як санкція за порушення права позивачки на особисту недоторканність, а не як санкція за розірвання шлюбу.

Приховання перешкоди до шлюбу - перебування у іншому шлюбі - це сімейний делікт, за вчинення якого відшкодування моральної шкоди у Сімейному кодексі не передбачено. Однак і в цьому випадку не слід забувати про механізм аналогії права. Він неодмінно допоможе суду постановити рішення, яке б містило адекватну кару за протиправну поведінку і мало б одночасно претентивно-виховне значення, в тому числі й для інших осіб.

У площині відповідальності цікавою є й проблема відшкодування матеріальної та моральної шкоди тим із подружжя, хто, порушивши подружню вірність, "приніс" додому венеричну хворобу чи навіть ВІЛ-інфекцію. Для її вирішення маємо здійснити розширене трактування змісту права особи на тілесну недоторканність. А це створить умови для застосування загальних цивільно-правових засобів захисту, якими є відшкодування матеріальної та моральної шкоди.