Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 3. Одношлюбність

Історичні джерела засвідчують факти багатоженства у Київській Русі, але вони зустрічалися лише у верхніх прошарках населення156. Відомо, що у князя Володимира Великого було кілька дружин і близько 800 наложниць157.

Набрав жінок, набрав наложниць - їй в місяць ніч не припада... Князь Володимир у гаремі Серед наложниць п'є-гуля. (Микола Руденко)

З прийняттям християнства князь Володимир Великий зрікся усіх своїх язичницьких дружин. Рогніді запропонував одружитися з одним із вельмож, але вона дала перевагу монастирю.

У статті 17 Уставу князя Ярослава було записано, що той, хто має дві жони, має сплатити митрополитові 20 гривень; першу жону держати по закону, а ту, яка підлегла, має віддати у дім церковний.

Остаточна перемога моногамії (одношлюбності) була однією з ознак настання цивілізації, історичним прогресом160. Вона виникла через потребу передати багатства, зосереджені в руках чоловіка, дітям саме цього чоловіка. Щоправда, ця моногамія часто стосувалася лише жінки, не перешкоджаючи явній чи таємній полігамії чоловіка.

Генеральним судом 4 жовтня 1745 р. було прийнято декрет про визнання недійсними шлюбів, що були укладені Василем Говоруном з чотирма жінками, які жили в різних місцевостях162.

У Кодексі 1807 р. було передбачено застосування смертної кари до чоловіка, який при житті своєї дружини оженився з іншою, і щодо жінки, якщо вона знала про це.

Одношлюбність - один з основних законів шлюбу, заснований на індивідуальності любові між жінкою і чоловіком.

Згідно із частиною 1 ст. 25 СК, жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Проте в Україні проживають не лише християни. Чи можуть бути для них у законі зроблені винятки? Йдеться насамперед про кримських татар, інших мусульман, релігія та звичаєве право яких дозволяють багатоженство.

У 2000 р. при обговоренні проекту Сімейного кодексу України було запропоновано доповнити ст. 25 такою нормою: "Чоловік може перебувати у полігамному шлюбі з кількома жінками одночасно. Майнові, аліментні та інші правові відносини у таких шлюбах регулюються окремим законом".

Але ця пропозиція не була підтримана.

Мусульмани в Україні не можуть мати особливих юридичних прав у сфері свого сімейного життя, оскільки це суперечило б засаді рівності усіх громадян, сформульованій у ст. 24 Конституції України. Це означає, що вимога Сімейного кодексу України щодо одношлюбності поширюватиметься й на них. Засобом згладження існуючого для них юридичного дискомфорту може бути норма ст. 11 СК, яка допускає врахування звичаю національної меншини при вирішенні судом сімейних спорів.

4. Досягнення шлюбного віку

Шлюбний вік - правова категорія, при визначенні якої враховуються різноманітні чинники.

Оскільки шлюб зумовлює статеві стосунки, одним із компонентів шлюбного віку є досягнення статевої зрілості, яка має зовнішні та внутрішні (фізіологічні) прояви. Досягнення шлюбного віку характеризується й іншими ознаками: психологічним усвідомленням особою наслідків статевого життя, душевною, фізичною та економічною готовністю до виконання дуже важливих і водночас складних сімейних і водночас соціальних функцій: функцій чоловіка, дружини, батька, матері.

Шлюбний вік - усереднений, однаковий для всіх стандарт. Це значить, що в окремих випадках досягнення шлюбного віку і реальна готовність конкретної особи до шлюбу можуть не збігатися у часі. Проте реальна готовність особи до шлюбу полягає не в умінні приготувати їжу чи зробити дрібний ремонт у квартирі (хоча і це важливо), а у здатності до щоденної турботи про дружину, чоловіка, дітей, у вмінні брати і віддавати сторицею.

У давньоруському праві чоловіки вважалися такими, що досягли шлюбного віку, у 15 років, а жінки - у ІЗ164. У Правах, за якими судиться малоросійський народ шлюбний вік становив відповідно 18 і 13 років.

У звичаєвому праві українців не було чітко зафіксованого шлюбного віку. Досягнення дівчатами шлюбного віку засвідчувалося стрічками і вінками, які вони ("дівчата на виданні") носили як елемент святкового костюма165. Ознакою того, що дівчина уже може виходити заміж, були заплітки в косах, ковтки з бовтицями166. Дівчині годилося одружуватися від 16 до 20, а хлопцеві - від 18 до 22 років167.

Мати була наділена правом вивести дочку на вулицю. Цим засвідчувалося не лише досягнення дівчиною фізичної зрілості, а й те, що мати навчила її звичаю, а також того, як порядкувати вдома, вести господарство.

Ой мати, мати, час доню заміж дати;

Пусти мене погуляти, якщо хочеш зятя мати;

А тепер я вже велика, треба мені чоловіка.

(З укр. нар. пісень)

З моменту виведення дівчини на вулицю вона одержувала право входити до дівочого товариства, ходити на вечорниці.

Як зазначав Р. Ф. Кайндль, у гуцулів вік, придатний для одруження, наставав у дівчат близько шістнадцяти років, хоча виходили заміж і чотирнадцятирічні. А у хлопців (парубків, легіонів) після вислуженої військової служби - на двадцять четвертому році життя. Проте приходили до шлюбу і 25-30-річні дівчата та 30-35-річні хлопці168.

Необхідність дотримання шлюбного віку була закріплена у всіх правових актах, що регулювали та і регулюють сьогодні шлюбні відносини.

У Кодексі 1807 р. шлюбний вік для чоловіків був визначений у 18, а для дівчат - у 13 років. "Дівиця у 13 років може іти заміж".

За Кодексом УСРР 1926 p., "подружній вік" для жінок був встановлений у 16, а для чоловіків - у 18 років169.

Основи законодавства про шлюб та сім'ю встановили шлюбний вік і для чоловіка, і для жінки у 18 років. У Кодексі 1969 р. шлюбний вік для чоловіків було встановлено у 18, а для жінок - у 17 р. Так само визначено шлюбний вік у ст. 22 СК.

В українському звичаєвому праві не було встановлено вікової межі, за якою шлюб був би неможливим. Не було застережень щодо того, доки вдовиця може носити червону стрічку як вираз згоди на повторний шлюб. Це, очевидно, зумовлювалося тим, що народження дитини не вважалося єдиним призначенням шлюбу. Звичай дозволяв чоловікові женитися до 50 років.

Одружуватися після досягнення цього віку вважалося соромом перед людьми і гріхом перед Богом171. Бажання осіб старшого віку знайти собі пару в українській народній традиції часто було предметом осуду та кепкувань.

Хробак за ним шукає, а він женитися бажає;

У старості женитися - не собі користь.

(Укр. нар. приказки)

Ти вже серце запечатав, а я ще боюся.

(Тарас Шевченко)

Верхня шлюбна вікова межа у Сімейному кодексі України, як і у законах інших європейських держав, ніколи не була встановлена.

"Ми познайомилися, коли нам було по 70 років, і зрозуміли, що створені один для одного. Ми прожили щасливо десять років і зараз уже не знаєм, скільки нам літ".