Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 5. Добровільність шлюбу

Добровільність шлюбу - давня правова традиція українців.

Добровільність шлюбу є багатогранною категорією. Насамперед вона означає, що особа має право сама визначитися, чи вступати їй у шлюб взагалі.

Жінка чи чоловік можуть приректи себе на безшлюбність, зокрема через небажання передати своїм можливим дітям важку хворобу, чи задля посвяти себе служінню Церкві, науці, улюбленій справі, немічним батькам чи молодшим братам (сестрам) - сиротам.

Добровільність шлюбу визначається ступенем свободи, яким особа наділена у виборі дружини чи чоловіка.

Сторінки історії

Необмежене свавілля феодалів ширилося й на сімейні відносини: вони давали згоду на шлюб своїх підданих, мали право першої ночі, іноді примушували своїх підданих до шлюбу, оскільки їм потрібна була робоча сила176.

Історичні факти засвідчують, що іноді чоловіки брали жінок собі за дружин силоміць. "І напав Володимир на Полоцьк, і убив Рогволода і двох його синів, а дочку Рогнеду взяв собі за жінку"177.

Уставом князя Ярослава було передбачено, що коли дівчина не хоче виходити заміж, а хлопець - одружуватися, а батько і мати їх змушують або, навпаки, вони хотять одружитися, а батько і мати їм забороняють, то, якщо потім хлопець чи дівчина щось зроблять із собою, батько і мати мали заплатити кару митрополитові.

Тому є підстави вважати, що дочка князя Ярослава Мудрого високоосвічена Анна вирушила у далеку Францію, щоб одружитися з Генріхом І, за своєю волею.

У 31 артикулі Литовського статуту (1588 р.) містилася заборона насильно віддавати заміж панянок, княгинь, дівчат і вдів.

"Жіноча стать будь-якого стану за порадою своїх приятелів вільно виходить замуж за кого побажає", "Подружжя повинно бути вільним" - записано у параграфах 6 та 7 Кодексу 1807 р.

Говорячи про добровільність шлюбу як рису української національної культури, не можна все ж її абсолютизувати. Тримаючись міцно засади добровільності шлюбу, українське звичаєве та писане право передбачало необхідність згоди батьків, насамперед, батьків дівчини. Найперше слід було одержати згоду від матері.

Дозволь, мати, вдову брати..;

Ой рад би я шлюб узяти,

Та не велить мати.

(З укр. нар. пісень) Часто батьки самі добирали собі невістку чи зятя і домовлялися про одруження своїх дітей, хотіли вони цього чи ні178.

Вважалося, що життя, хоча і з любим, але без батьківського благословення, не дасть щастя-долі. І рідко коли дівчина насмілювалася відчайдушно протестувати. Траплялося, що на знак протесту проти заборони на шлюб, молоді вступали у статеві стосунки, хлопець показував батькам дівчини її сорочку. Під тиском такого доказу батьки погоджувалися на шлюб, щоб уникнути розголосу179.

"Мене з нелюбом спаровано";

"А її брати силою видали за Миколу.. ."І80

"Тоді по-батьківськи було. Батько сказав: "будемо брать таку-то, а там привикнете". Бувало й таке, що й не бачив. Коли уже батьки договорились, то поїде," - із спогадів Сави Чорного181.

"Після довготривалої "хатньої війни", після "моральної тиранії"" Лариса Косач одержала від матері згоду на церковний шлюб"182.

У разі смерті батька, матір не могла давати згоду на шлюб без згоди опікуна. А у разі смерті обох батьків згоду на шлюб мали дати брати, дядьки, інші родичі або опікун.

У разі заперечення батьків проти шлюбу дочка мала право звернутися до суду з проханням про надання дозволу на шлюб183.

Недотримання вимоги щодо дозволу на шлюб батьків чи інших родичів або опікуна зумовлювало можливість настання невигідних майнових наслідків. Так, у Кодексі 1807 р. було зазначено, що дівчина, яка вийшла заміж без їхньої згоди, позбавлялась приданого й усієї спадщини. А якщо вона була єдиною дитиною у батьків, тоді батьківське і материнське майно переходило до родичів. Не мали права на спадщину також її діти.

Кодекс 1807 р. не вимагав дозволу на шлюб з боку інших осіб, зокрема начальників військової чи іншої служби184.

Звичаєве право за певних умов допускало примушування до шлюбу судом.

Л.Мачишак жив із вдовою Феськовою, обіцяв з нею одружитися. Коли народилася дитина, він від одруження відмовився. Зборовий суд зобов'язав його протягом двох тижнів забрати вдову до своєї хати. Крім того, обох мало бути покарано фізично: йому - 50, а їй після хрещення дитини -100 палок та 8 золотих кари.

.Іван Плішик звинувачувався у позбавленні дівоцтва Анастасії, дочки Павла Марича. Суд вирішив посадити Івана в тюрму, з якої не вийде доти, доки не виручить його Анастасії із священиком, і там він має їй присягнути, що буде з нею до самої смерті. А за образу Бога і за здоров'я дівчини має дати до церкви камінь воску, дівчині-за вінець, а також 14 гривень - суду.

Як бачимо, у цих двох випадках суд не лише примусив обох чоловіків до одруження, а й водночас жорстоко покарав за статеві стосунки до шлюбу.