Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Мотивація шлюбу

Тривалий час свій вплив на вибір дружини чи чоловіка справляли й вікові перестороги. Вважалося, що чоловік має бути старшим від дружини, хоча б на рік-два. Ця традиція мала відповідне обґрунтування: чоловікові належало вміти вести господарство, бути головою сім'ї, її опорою. Вона пов'язувалася і з психофізичними особливостями формування чоловічого організму, а також швидшим фізичним старінням жінки.

Одруження дівчини з ровесником чи, тим більше, з молодшим хлопцем вважалося небажаним: ("ти постарієш, він буде тебе зраджувати"). Під впливом цих аргументів формувався відповідний соціальний стандарт поведінки.

Одруження чоловіка з набагато молодшою жінкою також вважалося відступленням від визнаного стандарту.

"Старому страта - жінка молода ", - писав Іван Франко, мати якого була молодшою від батька на 33 роки.

Де муж старий, а жінка молода, там рідко згода; Молодиця у старого: ні дівка, ні вдова, ні баба.

(Укр. нар. приказки)

Відомо, що 18-річна Мотря Кочубеївна і 65-річний гетьман Іван Мазепа мали намір одружитися. Іван Мазепа попросив дозволу на шлюб у ієрархів церкви і одночасно офіційно попросив у батьків дівчини її "руки та серця", але одержав категоричну відмову. Не лише через різницю у віці, а й тому, що православна церква забороняла шлюби між хрещеним батьком і похресницею. "Його палке кохання ("еще нікого у світі не любив так") було потребою самотньої пристрасної душі, що і в літах не зашкарубла, по-молодечому нуртувала. Мазепа - вдівець наче зробив виклик світові, власній старості, і його почуття знайшло відгук в юній душі".

Для нього все вона забула -

І сором, і батьків своїх,

І навіть Бога злі погрози.

(Володимир Сосюра)

Викликав неприйняття і шлюб чоловіка зі старшою за себе жінкою.

За сучасних умов збільшилася кількість шлюбів із відчутною віковою різницею як з боку чоловіка, так і дружини. Ця обставина пов'язується іноді зі складною економічною ситуацією в державі. 15-річний М. закохався у жінку, на 20 років старшу, з двома дітьми. їх шлюб не залишив байдужим нікого у місті. Та М. виявився турботливим чоловіком, гарним батьком для дитини, що незабаром народилася, товаришем-вітчимом для дітей, не набагато молодших від нього.

Оскільки прагнення любові не має вікової межі, до шлюбів між особами із значною різницею у віці слід ставитися з позиції визнання права кожного на особисту свободу та визнання права на повагу особистого життя, а також презумпції любові між подружжям.

Максимальної різниці у віці, яка б унеможливлювала шлюб, у жодному з нормативних актів ніколи передбачено не було.

Мотивація шлюбу

Мати собі пару - природна потреба людини.

Українська народна творчість переповнена тугою тих, хто не знайшов собі пари:

Насіяв пшениці, нема з ким збирати.

(З укр. нар. пісень) А я бідний, безталанний без пари, без хати.

(Віктор Забіла)

Ти не богиня, ні - ти вся земна, Мені тебе, як сонця, треба.

(Микола Купрій)

Сватайтеся, парубки! Як не будете свататися, будуть з вас люди сміятися.

(Укр. нар. приказка)

Молоді люди старалися вчасно створити свою сім'ю. Довге дівування та парубкування ставало предметом кепкувань чи навіть певної дискримінації. Парубком, хлопцем називали нежонатого чоловіка до глибокої старості. До нежонатого ставилися із глузуванням. Незаміжня жінка не мала права носити головного убору. В холод чи спеку вона могла покрити голову хусткою, але ззаду обов'язково мала визирати коса.

Перебування у шлюбі вважалося запорукою правильного життя. Сказав мені батько, щоб я оженився, По досвітках не ходив та й не волочився.

(З укр. нар. пісні) Без дружини чоловік, як перекотиполе.

(Укр. нар. творчість) Перебування у шлюбі підвищувало авторитет людини, часто було неодмінною умовою зайняття певної посади і просування по службовій драбинці.

"І ще одне, пане Стальський..., я би радив вам в інтересах служби, для вашого власного добра, оженитися ".

Отже, перебування у шлюбі трактувалося як один з елементів суспільної престижності.

Бажання мати пару зумовлювалося й цілою низкою інших факторів. "Мужня жона" одержувала захист з боку свого чоловіка. Стати на захист своєї дружини вважалося моральним обов'язком чоловіка. Та і слова "вийти заміж" означали стати за мужем, тобто бути захищеною.

Хай чоловік, як ворона, а все ж жінці оборона.

(Укр. нар. приказка)

Мотивацію до шлюбу дуже яскраво визначив Іван Котляревський, вклавши в уста Наталки таку відповідь на запитання Виборного: "Для чого люди одружуються?" - Для того, щоб "завести хазяйство і сімейство; жити люб'язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одне одному".

Шлюб санкціонував статеві стосунки між жінкою та чоловіком. І це також було однією із спонук до одруження.

Основним мотивом вибору дружини було кохання, бажання знайти душевну гармонію та спокій. Любов творить чуда.

(Іван Франко)

"От якби мати вірну дружину, тиху, сумирну, щоб перед нею можна було розкрити своє серце, показати, що там наболіло, запеклося, що труїть чоловіка, щоб вона пожалувала і своїм тихим, приязним словом, мов рукою, зняла вагу з серця".

Друге місце, особливо в старшому віці, посідало сподівання на поліпшення матеріального стану, тобто матеріальний розрахунок.

Сякий - такий аби був, аби хліба роздобув.

(Укр. нар. приказка)

Проте українська народна філософія несхвально ставилася до такого мотиву одруження: "За приданим поженешся, то не наживешся".

Часом при виборі дружини чи чоловіка бралися до уваги і особисті якості, і матеріальні статки. Мотивом шлюбу були іноді й інші обставини. "Страх, скільки я пережила за тих 2 роки. На тебе ждати би ще 30 3 літ. Хочу повінчатися, щоб мати волю," - із листа Ольги Рошкевич до Івана Франка.

Стимулом до шлюбу нерідко був і обов'язок, зумовлений фактом статевого зв'язку, а головно - фактом народження дитини. "Я не мав наміру одружуватися з нею, але вона завагітніла, чоловіків у неї до мене не було (із пояснень позивача у справі про розірвання шлюбу).

Обов'язок як стимул до шлюбу може бути викликаний іншими обставинами, наприклад, важкою хворобою чи каліцтвом. ("Ми деякий час зустрічалися, з ним трапився нещасний випадок, я не могла його залишити").

Промайнули віки, а в мотивації шлюбу і вибору собі дружини, чоловіка майже нічого не змінилося. Хіба що у свідомості певної кількості громадян у шкалі цінностей матеріальний компонент дістав більшу питому вагу.