Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Сторінки історії

В абсолютній більшості випадків одружуються ті, хто любить один одного і прагне жити разом або, щонайменше, ті, хто змучився від самотності і в шлюбі хоче знайти розраду. Одружуються, звичайно, й ті, для кого шлюб з певною особою є пошуком матеріального полегшення, засобом сатисфакції після численних життєвих невдач. Але в кожному з цих випадків шлюб розцінюється ними як реальність, з усвідомленням настання відповідних правових наслідків, хоча, можливо, без впевненості, що він існуватиме довго.

Наявність наміру кожного з наречених реально, а не лише на папері, створити сім'ю, презюмується і особливого підтвердження не потребує.

7. Державна реєстрація шлюбу

Сторінки історії

Державна реєстрація шлюбу в Українській СРР була передбачена Декретом РНК "Про цивільний шлюб і про введення книг запису актів громадянського стану" від 20 лютого 1919р.: "УСРР надалі визнає обов'язковими цивільні шлюби". Церковний обряд шлюбу був оголошений приватною справою.

Після низки репресій, що були застосовані до священиків, які чинили опір секуляризації шлюбу, церква дозволила вінчання осіб лише після державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГС.

Державна реєстрація шлюбу, відповідно до статті 21 СК, продовжує залишатися конститутивним (обов'язковим) елементом шлюбу. Це означає, що шлюб як правова категорія без державної реєстрації не існує. "Без юридичного визнання немає шлюбу".

Заручини за Сімейним кодексом України

Ідея відновлення в українській юридичній лексиці терміна "заручини", а водночас забезпечення цієї сфери відносин виправданим, необхідним законодавчим регулюванням виникла не на голому місці. їй, як це було показано вище, передувала давня українська звичаєва традиція.

Відповідно до частин 1-2 ст. 31 "Заручини", зарученими вважалися особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу; заручини не створювали обов'язку вступу в шлюб. А в наступних частинах цієї статті визначалися майнові наслідки відмови однієї із осіб від шлюбу.

Ця стаття привернула відразу увагу, була відзначена у пресі однією із істотних його новел. Чимало студентів на запитання про те, що їм сподобалося найбільше у Сімейному кодексі, серед інших новел неодмінно називали заручини.

Не можна було, звичайно, зачислити норму ст. 31 СК до найважливіших новел, адже вона не стосувалася підвалин сімейних відносин. Основною метою цієї статті було оживлення національної пам'яті. І саме у цьому полягав її сенс.

Проти статті 31(ще на стадії підготовки проекту Сімейного кодексу до третього читання) відразу виступило Міністерство юстиції України, позиція якого була сформована під впливом окремих науковців. На його думку, норми цієї статті суперечать конституційному принципу добровільності шлюбу: передбачивши обов'язок відшкодування матеріальних витрат, закон тим самим примушує осіб до шлюбу.

Заперечення Міністерства юстиції України при прийнятті Сімейного кодексу не були взяті до уваги.

Та бажання викинути із Сімейного кодексу, якщо не всю ст. 31, то хоча б поняття "заручини" не полишало Міністерство юстиції і врешті воно було реалізоване у Законі від 22 грудня 2006 р.: стаття 31 позбулася назви "Заручини" та слова "заручені". Ці зміни підтримала Я. М. Шевченко.

У результаті цілеспрямованими зусиллями Міністерства юстиції зроблено було все для того, щоб виключити заручини із нашого майбутнього. Хоча воно мало б, навпаки, забезпечувати виконання ст. 11 Конституції України, відповідно до якої держава сприяє розвиткові традицій._

Однак намір не залишити в українській національній свідомості від цих термінів "каменя на камені" все ж не увінчається успіхом. За три роки чинності Сімейного кодексу слова "заручини", "заручені" добре запам'яталися молодим людям, які, я в цьому певна, вживатимуть заходи, щоб повернути їх на своє законне місце.

Зміст статті 31 СК був побудований на визнанні добровільної згоди як основного закону шлюбу, а також на справедливому обов'язку того, хто відмовився від шлюбу, здійснити майнову реституцію.

Заручинами вважався сам факт подання жінкою та чоловіком заяви про реєстрацію шлюбу. Укладення договору про заручини з тексту ст. 31 СК не випливало. Це означало, що про жодну додаткову легалізацію заручин мови не могло бути.

Заручини, як це було і раніше, не створювали обов'язку з'явитися на реєстрацію шлюбу. Тобто, до органу РАЦСу, як колись до церкви, не передбачалося тягнути когось силоміць.

Не було у статті 31 СК і кари за відмову від шлюбу ні щодо наречених, ні, тим більше, щодо їхніх батьків. Встановлювалася лише вимога майнової реституції у формі відшкодування особою, яка відмовилася від шлюбу, витрат, понесених другою стороною на приготування до реєстрації шлюбу та весілля. Ці затрати можуть полягати у внесенні завдатку за оренду зали, автомобілів, за музичний супровід весілля, у придбанні продуктів харчування тощо.

Обов'язок відшкодувати ці затрати не виникне, якщо відмова від шлюбу викликана протиправною, аморальною поведінкою, прихованням важкої хвороби, наявності дітей, судимості тощо.

У Сімейному кодексі не передбачено виплати своєрідного обов'язкового відступного у формі матеріального відшкодування моральної шкоди (душевних страждань) у разі відмови від шлюбу, хоча такі страждання, безумовно, можуть бути. З цього випливає, що добровільність шлюбу залишає за кожним із наречених право думати щодо цінності для неї цього шлюбу аж до самого моменту його державної реєстрації. І воно не може бути обтяжене евентуальністю грошового покарання.

У статті 31 СК визначена майбутня юридична доля подарунків, вручених у зв'язку з майбутнім шлюбом. Той, хто відмовився від шлюбу без поважної причини, у разі розірвання договору дарування судом, зобов'язаний повернути подарунок. Якщо на заручинах були вручені подарунки родичам наречених, можливість розірвання договорів дарування у цьому випадку законом не передбачена218.