Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Право на примусовий поділ

Право особи на відмову від свого майнового права визначено у частині 3 ст. 12 та у ст. 347 ЦК. У Сімейному кодексі аналогічної за змістом норми немає. Проте, як уже зазначалося, норми Цивільного кодексу можуть застосовуватися до регулювання сімейних відносин, якщо це не суперечить суті цих відносин (ст. 8 СК).

Оскільки право одного з подружжя на частку є правом майновим, він може відмовитися від цього права. Така відмова як односторонній правочин має бути вчинена у формі, визначеній у статтях 206-209 ЦК.

Не можна усно відмовитися від частки у праві власності на автомобіль чи письмово (без нотаріального посвідчення) від частки у праві власності на квартиру.

Відмова від права не може бути адресною, оскільки у такому разі йтиметься фактично про договір дарування.

Відмова співвласника від свого права на частку змінює правовий режим спільної речі: частка колишнього власника стає нічийною, безхазяйною, у зв'язку з цим и подальша доля визначається відповідно до ст. 335 ЦК і може стати комунальною власністю.

Фактичне нездійснення чи відмова одного з подружжя від здійснення права співвласності не припиняє його права на частку. З цього випливає, що відмова від права на частку і відмова від здійснення цього права - це не тотожні правничі категорії.

Право на реальний поділ

Одним із елементів права спільної сумісної власності подружжя є право кожного з них на реальний поділ майна. Причому це право не обумовлене за нашим законодавством ані розірванням шлюбу, ані окремим проживанням.

Подружжя чи ті, шлюб між ким розірвано, мають орієнтуватися на мирний розподіл спільного майна. Цінність добровільного розподілу спільного майна багатогранна і полягає у:

1) економії часу, оскільки судовий процес може бути дуже затяжним;

2) економії коштів, оскільки розгляд справи про поділ спільного майна зумовлює великі видатки (сплата судового збору, оплата послуг адвоката, експерта тощо), матеріальні втрати у зв'язку з неможливістю працювати на повну силу;

3) збереженні фізичного та психічного здоров'я, яке неодмінно (коротко чи надовго) втрачає майже кожен, хто позивається до суду;

4) демонструванні готовності до компромісу;

5) демонструванні самоповаги через повагу до того, хто є матір'ю чи батьком твоєї дитини, з ким донедавна був у шлюбі;

6) запобіганні перенесення неприязні на сферу стосунків з дітьми. Усе це має стимулювати тих осіб, які хоч якоюсь мірою задіяні у майновому спорі між подружжям чи колишнім подружжям, у тому числі і адвоката, до сприяння його вирішенню без втручання суду.

Право на примусовий поділ

Право на звернення до суду має той, чиї права та інтереси порушені, невизнані або оспорені (ч. 1 ст. З ЦПК). З цього випливає, що один з подружжя не має права на звернення до суду з позовом про поділ майна, якщо другим з подружжя не вчинено жодної агресії щодо його права та інтересу, і якщо ніхто із подружжя не робив спроби домовитися про добровільний поділ.

Між тим, звернення до суду без жодної спроби попереднього мирного поділу майна стало поширеним явищем, хоча у таких випадках відсутні конституційні підстави для звернення до суду. Маємо і певною мірою законодавче сприяння такого нічим не спровокованого звернення до суду: у разі задоволення позову суд присуджує судовий збір у всіх випадках з відповідача.

Примусовий реальний поділ житлового будинку

Реальний поділ житлового будинку - це визначення кожному з подружжя у натурі такої його частини, яка відповідала б розмірові належної йому ідеальної частки або хоча була б наближеною до неї.

Поділ будинку - справа дуже непроста, оскільки йдеться про відносну ізоляцію, відокремлення двох частин будинку.

При вирішенні такого спору суд зазвичай призначає будівельно-технічну експертизу, від якої очікує відповіді на такі запитання:

1) чи технічно можливим є поділ будинку, запропонований позивачем;

2) чи технічно можливим є інший спосіб поділу будинку, зокрема з відповідною перебудовою чи прибудовою.

Реальний поділ будинку, залежно від його планування, може бути проведено як по вертикалі, так і по горизонталі.

У разі поділу будинку по вертикалі неможливо фізично розділити дах, фундамент чи стіну, яка відділяє "територію" одного співвласника від другого. Один із співвласників не може розібрати частину даху над своїми кімнатами, адже це неодмінно зашкодить інтересам другого співвласника. Якщо ураганом була знесена половина даху, що над кімнатами одного із співвласників, інтереси другого також неодмінно постраждають.

Це я веду задля того, щоб зробити очевидний, як на мій погляд, висновок: до кінця реально розділити будинок між подружжям чи іншими співвласниками неможливо. Особливо, якщо реальний поділ будинку було зроблено по горизонталі: перший поверх - дружині, а другий - чоловікові.

Це значить, що у разі реального поділу будинку, з присвоєнням кожній його частині окремого реєстраційного номера, у спільній власності (частковій чи сумісній) мають залишатися несучі стіни, дах, фундамент, сходи на другий поверх чи на горище. Саме так (і це правильно) вирішено питання у багатоквартирних будинках, у яких особистою власністю є окремі квартири, а все інше - спільною власністю товариства співвласників.

Ще зі студентської парти запам'яталася така задача: пожежа знищила дах над другим поверхом будинку; треба було відповісти, хто має нести витрати на його відновлення. Правильною вважалася відповідь: дах є спільною власністю, а тому обидва власники ізольованих частин будинку (квартир) мають спільно нести витрати на його ремонт. Видається, що час, що минув, не міг перекреслити цієї незаперечної істини.

Відмова у позові про реальний поділ будинку у зв'язку з технічною неможливістю не позбавляє позивача права власності на свою частку, а також права і надалі проживати в ньому.