Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Ні - самоуправству одного з подружжя

Відповідно до судової практики, яка донедавна домінувала при розгляді аналогічних ситуацій, вселення у помешкання особи, яка була самоуправно виселена з нього, до остаточного розгляду справи є по суті задоволенням її позову. А тому забезпечення позову про визнання права спільної сумісної власності шляхом вселення позивача у помешкання, в якому він до вчинення самоуправних щодо нього дій фактично проживав, вважалося недопустимим.

Така судова позиція сприяла самоуправству, порушенню конституційного права особи на недоторканність житла. Але часи змінилися.

Фізичне видалення з квартири тієї особи, яка реально у ній проживала, є актом самоуправства, а не актом самозахисту. Відповідно до того, як швидко відбулося порушення житлових прав особи, так і швидко має відбутися реституція. Забезпечити таке швидке відновлення попереднього становища покривдженої особи (розгляд справи про визнання права власності на житло тягнеться іноді роками) можна лише шляхом ЇЇ вселення, у порядку забезпечення позову. Що ж до продовження розгляду судом спору і вирішення його по суті, то вжиття забезпечувального заходу не може цьому зашкодити298.

Переосмислення судовою практикою можливості забезпечення позову про визнання права власності на житло, а цей процес уже розпочався, призведе до унеможливлення використання самоуправних дій як засобу вирішення житлового спору. А якщо суди одночасно присуджуватимуть потерпілому й грошове відшкодування за моральну шкоду, завдану незаконним виселенням, можна очікувати на різке зменшення числа таких протиправних дій.

Право на виділ із спільно майна

Поділ спільного майна і виділ з нього - нетотожні поняття. Виділ не припиняє права спільної сумісної власності, а лише зменшує коло об'єктів цього права299.

Д. звернувся до суду з позовом про виділення йому у власність автомобіля, яким він користувався як підприємець.

Така вимога може бути заявлена одночасно із вимогою про визначення частки у спільному майні або без неї. Якщо автомобіль становить лише невелику частину спільного майна, суд може виділити його Д. у власність. У разі наступного поділу решти майна вартість автомобіля має бути зарахована у Його частку. Такий же результат настане, якщо один із подружжя, залишаючи сім'ю, фактично забере із собою частину майна без попередньої домовленості із другим чи без рішення суду.

Практичні поради. Чимало тих, хто пройшов через складний судовий процес поділу майна, дорікають собі за надмірну довіру, за небажання завчасно одержати фахову юридичну консультацію, за поспішне знищення документів тощо.

"Я її так любив і ніколи не думав, що вона здатна так мене ошукати".

Тому, можливо, комусь стануть у нагоді такі мої поради:

1) перед (!) укладенням договору про придбання нерухомості чи інших цінних речей проконсультуйтесь з фахівцем, адже знання - то сила. Консультації після укладення договору можуть не дати бажаного ефекту;

2) зберігайте кожен вагомий документ; на всяк випадок зробіть навіть його ксерокопію і тримайте у місці, захищеному не лише від "злого ока", а й від пожежі чи іншого лиха;

3) заведіть "сімейну бюджетну книгу", у якій записуйте надходження та хоча б великі покупки та інші витрати;

Бо сказано, хто не лічить, то той і не має.

(Тарас Шевченко)

4) тримайте відкритими двері для гостей; їхні свідчення зможуть вам згодом допомогти.

Право на поділ і позовна давність

На вимоги одного з подружжя про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, позовна давність поширюється за таких умов:

1) розірвання шлюбу (до моменту розірвання шлюбу проблема позовної давності взагалі не виникає);

2) вчинення другим із подружжя дії, спрямованої на порушення його права власності (перешкоджання користуватися майном, приготування до його самочинного продажу тощо).

М, та Р. спільно не проживають із 2000р., але шлюбу не розірвали. У 2007р. Р. зажадав поділу майна.

У Р. немає підстави для хвилювання, оскільки відсутні обидві підстави для застосування позовної давності.

Після розірвання шлюбу С. переїхав у інше помешкання, забравши лише речі особистого вжитку. Через п ять років він виявив бажання забрати частину меблів, речі для своїх професійних занять, але колишня дружина не дозволила йому це зробити.

У цьому випадку позовна давність розпочнеться з наступного дня після того, коли співвласники не досягай порозуміння щодо поділу майна.

Застосування набувальної давності

Інститут набувальної давності введено у статті 344 ЦК: особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито300, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно.

Відповідно до статті 8 Прикінцевих та перехідних положень, правило ст. 344 ЦК про набувальну давність щодо рухомих речей розпочало свою дію 1 січня 2006 р.

Чи стосується набувальна давність майна, що є спільною сумісною власністю подружжя?

Для відповіді на це запитання змоделюю дві ситуації.

Перша.

Подружжя Д. та С, виїжджаючи з квартири М., у якій вони проживали як наймачі, залишили частину своїх речей (книги, посуд), за якими вони мали намір приїхати пізніше. Але так і не забрали їх, попри неодноразові нагадування їм з боку М.

Друга 3. після розірвання шлюбу з А. повернувся до своїх батьків. У квартирі, у якій вони разом проживали, 3. залишив свій акордеон, спільне майно поділено не було.

У першій ситуації Д. та С. діяли узгоджено як власники майна. Цим майном М. заволоділа законно. Тому можна зробити висновок про те, що М., якщо вона відкрито володіє цими речами не менше п'яти років, стала їх власником на підставі набувальної давності.

У другій ситуації набувальна давність може стосуватися лише акордеона. Оскільки спільне майно подружжя поділено не було, то і невідомо, які речі кому із них належать. Тому поняття "чуже майно" (ч. 1 ст. 344 ЦК) до об'єктів права спільної сумісної власності стосуватися не може. З цього випливає, що А. не зможе стати одноосібним власником майна, придбаного у шлюбі.