Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Підстави виникнення

"Аліменти" і "утримання"

Слово "аліменти" - латинського походження: - їжа, харчі. В українській юридичній лексиці воно вперше появилося завдяки Кодексу 1926 р., розділ 4 якого мав назву "Стягання утримання (аліментів) з членів сільського господарства (двору)". Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р. у ст. 31 цього Кодексу було включено словосполучення "кошти на утримання дитини (аліменти)

У Кодексі 1969 р. термін "аліменти" використовувався як самостійно, так і в парі: "утримання (аліменти)". Глава 12 цього Кодексу мала назву "Аліментні обов'язки батьків і дітей", однак розпочиналася вона зі ст. 80 - "Обов'язок батьків утримувати своїх дітей".

Слово "аліменти" завжди супроводжувалося словами "стягуються" або "сплачуються". З цього можна було зробити висновок, що "аліменти" трактувалися як кошти, як певна грошова сума. Проте послідовності у визначенні взаємозв'язку термінів "утримання" та "аліменти" все ж не було. Складалося враження, що автори проекту Кодексу (вслід за авторами проекту Основ) й не ставили перед собою такого завдання.

У Сімейному кодексі у цьому плані наведено термінологічний порядок.

Оскільки у частині 3 ст. 51 Конституції України закріплено обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, то саме термін "утримання" став у Сімейному кодексі домінуючим.

Термін "аліменти" використовується виключно у поєднанні зі словами "присуджені", "стягнення", тобто у сенсі "кошти на утримання". З цього випливає, що термін "утримання" відображає нормальний, звичний розвиток подій (батьки утримують дитину, спільно проживаючи з нею; чоловік утримує дружину, яка раніше за нього досягла пенсійного віку), без тиску закону чи рішення суду. Термін "аліменти" застосовується там, де стабільність стосунків порушена.

Але не слід при цьому забувати, що права та обов'язки з утримання можуть виникнути між членами сім'ї та родичами і на підставі договору довічного утримання (догляду) та спадкового договору, отже категорія "утримання" не є виключно сімейно - правовою.

Підстави виникнення

Право на утримання одного з подружжя і кореспондуючий йому обов'язок другого з подружжя надавати таке утримання може виникнути за умов, визначених законом. їх, на відміну від Кодексу 1969 р., не три, а чотири:

1) непрацездатність;

2) потреба в матеріальній допомозі;

3) гідна поведінка у шлюбних відносинах;

4) спроможність другого з подружжя надавати утримання.

Перші три умови стосуються претендента на надання утримання.

Особливість статті 75 СК полягає в тому, що у ній враховано труднощі застосування ст. 32 Кодексу 1969 р. і відповідно конкретизовано, за яких умов один із подружжя має вважатися непрацездатним і таким, що потребує матеріальної допомоги.

До числа непрацездатних віднесено тих, хто досяг пенсійного віку та є інвалідом усіх трьох груп. При цьому причини інвалідності не мають загалом юридичного значення: хвороба, нещасний випадок, злочинний напад чи спроба самогубства.

М. стала інвалідом у зв'язку із важким тілесним ушкодженням, яке заподіяв їй В. Останній засуджений до позбавлення волі, суд одночасно задовольнив цивільний позов М. про відшкодування завданих ним збитків. Однак розмір реального відшкодування та призначена пенсія не покривали необхідних затрат.

За таких умов чоловік М. має обов'язок її утримувати.

І лише настання в одного з подружжя інвалідності у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину є обставиною, за якою право на утримання виникнути не може305.

У правничій літературі предметом дискусії була можливість поєднання права одного з подружжя на утримання і права на відшкодування йому шкоди, яка була заподіяна другим з подружжя, оскільки відповідної норми у Кодексі 1969 р. не було. У частині 6 ст. 75 СК це питання уже врегульовано. Наявність права на відшкодування шкоди другим з подружжя за нормами Цивільного кодексу не виключає права на стягнення з нього аліментів за нормами Сімейного кодексу.

Чи варто надавати право на утримання тому з подружжя, хто є тимчасово непрацездатним? Чимало авторів на це запитання відповіли ствердно306.

Водночас висловлена думка про недоцільність надання права на аліменти у разі запалення легень чи перелому, оскільки фактичне надання матеріальної допомоги відбудеться після одужання і поновлення працездатності307. Під тиском таких міркувань, недоцільним можна б назвати і стягнення заборгованості за аліментами після досягнення дитиною повноліття чи після закінчення нею навчання.

Якщо певна можливість законом не виключається, висновок "доцільно" чи "недоцільно" може зробити лише сама особа, відповідно до свого інтересу.

Що ж до Сімейного кодексу, то у ньому випадок тимчасової непрацездатності підпадає під дію норми ст. 90, відповідно до якої дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Чи має право на утримання той з подружжя, хто є неповнолітнім?

Хоча така особа, відповідно до ч. З ст. 75 СК, не трактується як непрацездатна, її інтерес у разі потреби може бути предметом судового захисту.

Потреба в матеріальній допомозі як підстава для виникнення права на утримання обумовлюється відсутністю доходів, які становили б норму прожиткового мінімуму, визначеного законом. Та навіть якщо один із подружжя має вищий дохід, не можна стверджувати, що він не потребує матеріальної допомоги, з огляду на його стан здоров'я, зростання вартості життя. Тому відсутність прожиткового мінімуму - це лише один із орієнтирів при визначенні потреби в матеріальній допомозі.

Той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, не має права на аліменти308.

Таке законодавче врегулювання є специфічним нагадуванням про обов'язок гідної поведінки у шлюбі і водночас застереженням про можливість настання негативних правових наслідків. Що ж до стандартів гідної поведінки дружини та чоловіка у шлюбних стосунках, то вони визначені у Главі 6 СК "Особисті немайнові права та обов'язки подружжя". Ця обставина додатково підкреслює, що клеймо декларативності на нормах цієї Глави було поставлено окремими авторами без достатньої підстави.

Гідність чи негідність поведінки у шлюбних відносинах є оцінюваними поняттями. Для відповідного висновку суду необхідно буде детально з'ясувати і проаналізувати стосунки між дружиною і чоловіком. Поведінка у шлюбних відносинах того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має презюмуватися гідною. Якщо відповідач у судовому процесі доведе негідність поведінки позивача у шлюбних стосунках, суд має постановити рішення не про звільнення його від обов'язку з утримання позивача, а про відмову в позові у зв'язку із відсутністю у позивача права на утримання.

Це значить, що ефект частини 5 ст. 75 СК лежить головно у площині теоретичній, ідеологічній. Практичний же результат той самий - відмова в позові.

Виникнення права на утримання одного з подружжя пов'язане з достатньо високим рівнем матеріального забезпечення другого з подружжя. Можливість одного з подружжя надавати утримання другому з подружжя має визначатися з урахуванням їх реального матеріального стану, на який впливатимуть і обов'язки з утримання, наприклад, щодо колишньої дружини, дітей від першого шлюбу чи непрацездатних батьків.

Аліментна черговість

Цією умовною назвою можна оперувати тоді, коли обов'язок утримувати одну особу мають одночасно кілька осіб.

Непрацездатна Ф. має чоловіка та батьків, але пред'явила позов про стягнення аліментів лише до чоловіка?

Ф. має на це право. Батьки Ф. можуть бути залучені до участі у справі лише як треті особи. Суд не має права залучати їх як співвідповідачів за своєю ініціативою. Але при визначенні розміру аліментів, які стягуватимуться з чоловіка, суд повинен врахувати обов'язок батьків утримувати дочку та реальну можливістю його здійснення.