Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 6. Договірне регулювання відносин з утримання одного з подружжя

За статтею 36 Кодексу 1969 р., право одного з подружжя на утримання припинялося у разі поновлення його працездатності або якщо він уже не потребував матеріальної допомоги, а також у разі укладення ним нового шлюбу.

У практиці застосування цієї статті виникло чимало проблем. Найперше, у ній було "забуто" про можливість істотного погіршення матеріального стану платника аліментів. Тому судам доводилося виходити із такої ситуації за допомогою аналогії права.

Т. сплачував аліменти своїй дружині С, яка переїхала до Києва. Невдовзі їхній шлюб було розірвано. Через рік Т. довідався, що вона вдруге одружилася, тому звернувся до суду з позовом про припинення стягнення з нього аліментів. Суд позов задовольнив, стягнення аліментів було припинено від дня набрання цим рішенням законної сили.

Це рішення загострило низку загальнотеоретичних проблем: чи усі підстави для припинення права на аліменти мають бути встановлені судом; з якого часу припиняється це право; який правовий режим мають грошові кошти, що були стягнуті після припинення права на аліменти.

На усі ці запитання у статті 82 СК є відповідь.

Оскільки право на утримання одного з подружжя виникає за умови наявності усіх необхідних для цього підстав, то у разі зникнення хоча б однієї із них припиняється його право на аліменти і відповідно - обов'язок з утримання у другого з подружжя.

Підстави для припинення правовідносин з утримання одного з подружжя поділені на дві групи:

а) ті, що підтверджені відповідними документами, а тому припиняють право на утримання автоматично, без рішення суду;

б) ті, наявність яких має бути встановлена судом.

До першої групи належить повне відновлення працездатності та одруження одержувача аліментів з іншою особою, на яку покладається обов'язок утримувати свого "нового" чоловіка чи дружину.

Щоб запобігти повторенню помилок, в абз. 2 ч. 1 ст. 82 СК наголошено на тому, що право на утримання припиняється з моменту настання цих обставин.

До другої групи підстав припинення права на аліменти належать:

а) поліпшення матеріального становища позивача, яке призвело до зникнення у нього потреби у матеріальній допомозі;

б) погіршення матеріального становища відповідача, що позбавило його можливості надавати утримання.

Наявність кожної з цих обставин може бути предметом спору, а тому має бути доведена заінтересованою особою і встановлена судом.

У разі доведення позовної вимоги в резолютивній частині рішення суд може записати: "припинити право на утримання..." або "звільнити від обов'язку з утримання". Стягнення аліментів має припинитися з моменту набрання цим рішенням законної сили.

У частині 2 ст. 82 СК визначена правова природа коштів, які були стягнуті після припинення аліментного обов'язку. Оскільки відпала правова підстава для стягнення, одержані кошти - це уже не аліменти, це - безпідставне збагачення, тому, відповідно до ст. 1212 ЦК, вони мають бути повернуті.

Завдяки цій нормі приховання, наприклад, факту реєстрації повторного шлюбу не дасть уже бажаного результату.

Позбавлення права на утримання

Словосполучення "позбавлення права на аліменти "у Кодексі 1969 р. не було. Позбавлення права - це завжди результат протиправної поведінки самої управненої особи.

Згідно із статтею 83 СК, особа може бути позбавлена права на утримання, якщо:

1) непрацездатність її виникла в результаті вчинення нею умисного злочину. Із духу цієї норми не випливає, що особа має бути засуджена за вироком суду;

2) при реєстрації шлюбу вона приховала свою непрацездатність або важку хворобу.

На перший погляд, ця норма може видатися нелогічною, адже приховання важкої хвороби може спричинити визнання шлюбу недійсним. Але справа в тому, що, відповідно до ч. 5 ст. 30 СК, приховання важкої хвороби може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, це значить, що суд може й відмовити в позові. У такому разі названа вище норма буде своєрідним порятунком для другого з подружжя;

3) той з подружжя, хто вимагає аліментів, свідомо поставив себе у скрутне матеріальне становище: подарував, наприклад, свій будинок чи інше майно або програв його в карти.

І лише нетривале перебування у шлюбних відносинах може не мати зв'язку з поведінкою того, хто потребує допомоги.

Слід при цьому ще раз звернути увагу на те, що перебування у шлюбі й перебування у шлюбних відносинах - поняття нетотожні. Тому при вирішенні спору суд має брати до уваги тривалість реальних шлюбних стосунків між дружиною та чоловіком.

6. Договірне регулювання відносин з утримання одного з подружжя

Аліментний договір

Визнання приватного характеру відносин між подружжям зумовило надання їм права самим урегульовувати свої майнові стосунки, у тому числі й у сфері надання матеріальної допомоги.

Сенс такого полюбовного врегулювання питання про надання утримання полягає насамперед у досягненні домовленості щодо умов, більш вигідних для одержувача утримання ніж ті, що сформульовані в законі. Йдеться, зокрема, про можливість надання утримання працездатній особі.

У зв'язку з цим пункт 177 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій", яким нотаріусів при посвідченні аліментного договору зобов'язано перевіряти факт непрацездатності особи, слід вважати нечинним.

Свобода договору забезпечить подружжю чи тим, шлюб між якими розірвано, право визначити кінцевий термін надання утримання, конкретну грошову суму чи матеріальне забезпечення в натурі: забезпечення продуктами харчування, оплату комунальних послуг, проведення ремонту житла, придбання щорічно санаторно-курортної путівки тощо.

На відміну від шлюбного договору, який зазвичай спрямовується у чітко не визначене майбутнє, такі аліментні договори починають діяти негайно.

Домовленість про надання утримання може відбутися в усній формі. Але тоді заінтересованій стороні важко буде у разі спору довести факт цієї домовленості та її зміст. Письмовий ж текст договору, посвідчений нотаріально, стане надійним доказом його укладення і водночас гарантією його примусового виконання.

Договір "міни"

Такого договору в Сімейному кодексі, звісно, немає. Але я дозволила собі використати цю цивілістичну конструкцію лише задля словесної економії.

Мова йде про особливий договір, який передбачений у ст. 89 СК. Його взаємовигідність полягає у тому, що той, хто має право на утримання за законом, втрачає це право, одержавши взамін право власності на нерухомість. А другий із подружжя - звільняється від обов'язку з його утримання і втрачає право власності на нерухомість.

Такий договір має бути посвідчений нотаріально.

На укладення такого договору між подружжям непотрібно згоди органу опіки та піклування.

Договір про "відступне"

У статті 89 СК цивілістичного терміна "відступне" також немає, але його вживання не може категорично заперечуватися. Адже мова йде про припинення права на аліменти у зв'язку з одержанням одноразової грошової суми.

Для гарантії платежу у частині 2 ст. 89 СК міститься вимога: обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріуса, який буде цей договір посвідчувати. Не слід однак виключати, що ця грошова сума може бути передана у присутності нотаріуса, тому заставляти одного із подружжя обов'язково вносити її на депозитний рахунок нотаріуса (ця послуга не є безкоштовною) не було б розумно.

Проте нотаріальне посвідчення такого договору не визнано обов'язковим. Це значить, що у разі його укладення письмово, але без нотаріального посвідчення, сторони можуть самі обумовити день передачі грошей. Але у цьому випадку має діяти розумна норма - до передачі усієї грошової суми право на аліменти триватиме.