Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Постановка ЦВК і РНК 1936 р.

Обов'язок матері утримувати дитину - це її природний і водночас моральний та юридичний обов'язок. Природа заклала в душу і в груди матері величезну життєдайну енергію: чим більше вона її віддає, тим краще дитині, тим краще і їй самій, оскільки ця, віддана дитині енергія повертається до неї новими фізичними та духовними силами.

Обов'язок утримувати дитину - це такий же обов'язок батька.

Материнська та батьківська честь, яка формувалася впродовж нашої багатовікової історії, не дозволяла матері, батькові цуратися своєї дитини, бути байдужими до її потреб та проблем. Однак ослаблення соціального контролю за поведінкою людини, безробіття, пияцтво, наркоманія призвели до зростання кількості дітей, забутих своїми батьками, котрі або взагалі не утримують дітей, або їх участь у цьому є мінімальною, часто навіть символічною.

Грабують рідні діти!

Я діток народив,

Пустив на світ їх жити

Та ще й за це повинен я платити?

(Василь Симоненко) Невиконання матір'ю, батьком обов'язку з утримання дитини є підставою для стягнення з них аліментів.

У радянський період нашої історії норми щодо права дитини на аліменти змінювалися кілька разів.

Кодекс 1926 р.

Згідно із артикулом 30, батьки зобов'язані були давати утримання своїм "злиденним дітям" до досягнення останніми повноліття.

"Розмір утримання, що його треба давати, встановлюється в залежності від матеріального стану кожного з батьків " - арт. 31. При цьому термін "утримання" включав не лише харчування, а й одяг, догляд, витрати на освіту та виховання. Відповідно до судової практики, дитина, яка своєю працею заробляла собі на життя, не втрачала права на утримання468.

Термін "аліменти" використовувався у цьому Кодексі лише у розумінні грошової суми, яка стягувалася на утримання дитини за рішенням суду.

Постановка ЦВК і РНК 1936 р.

За цим нормативно - правовим актом суд присуджував аліменти на одну дитину - у розмірі 'Л, на двох - 1/3, а на трьох і більше - не більше усіх видів доходу платника аліментів, матері чи батька дитини.

Кодекс 1969 р.

Глава 12 цього Кодексу мала назву "Аліментні обов'язки батьків і дітей". А у статті 80 "Обов'язок батьків утримувати своїх дітей" містилися такі правила поведінки: "Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку"469.

Аліменти на неповнолітніх дітей належало стягувати у тому ж розмірі, що був визначений Постановою ЦВК і РНК 1936 р. Розмір цих часток, відповідно до частини 2 ст. 82, суд мав право зменшити, якщо:

1) у платника аліментів були інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти;

2) платник аліментів був інвалідом першої або другої групи;

3) діти працювали і мали достатній заробіток;

4) діти перебували на повному утриманні держави або громадської організації.

Допускалося і стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів мав нерегулярний чи мінливий заробіток (доход) або частину заробітку одержував у натурі, а також в інших випадках, коли стягнення аліментів у частці від заробітку було неможливим або утрудненим.

Батьки зобов'язувалися й до участі у додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво дитини та ін.).

Батьки могли бути звільнені від обов'язку утримувати дитину лише тоді, коли дитина перебувала на повному утриманні держави або громадської організації.