Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Радянський період

Кодекс РРФСР 1918 р. не містив норм про усиновлення. Таке законодавче рішення було зумовлено передусім скасуванням спадкоємства. Оскільки майно померлого, який не мав неповнолітніх дітей, переходило до держави, треба було не допустити використання усиновлення як засобу усунення держави від передачі їй майна померлого. Свою роль зіграла й установка на те, що проблеми сирітства можуть бути подолані за допомогою виключно суспільних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

В УСРР усиновлення заборонено не було. Як відзначав В. І. Бошко, уже на початку 1920 р. суди почали постановляти рішення про усиновлення. З приводу рішення про усиновлення народного суду 1-ї дільниці м. Сквири від 28 березня 1920 р. Верховний Суд України виніс ухвалу, зміст якої дозволив зробити такі висновки:

1) усиновлення не суперечить нашому законодавству;

2) воно є бажаним для боротьби з дитячою бездоглядністю;

3) усиновлення можливе лише тоді, коли його метою не є експлуатація дітей і коли усиновителі можуть забезпечити дитині належне виховання;

4) усиновлені щодо усиновителів прирівнюються до родичів за походженням487.

Ці принципові засади усиновлення стали орієнтиром для судової практики і згодом були закріплені у Кодексі 1926 р.

Кодекс 1926 р.

Розділ 5 Кодексу у першій редакції мав назву "Засиновлення (задочерення)".

Засиновляти дозволялося лише неповнолітніх дітей. Виняток становили тільки приймаки, яких можна було засиновити і після досягнення повноліття.

На засиновлення вимагалася згода батьків або опікуна дитини, а також самої дитини, якій виповнилося десять років. На засиновлення одруженою особою вимагалася згода другого дружини488.

Засиновлення проводилося за рішенням органу опіки та піклування за місцем проживання усиновителя. Попередньо мала бути проведена перевірка умов життя засиновлюваного та засиновителя для вияснення того, чи не здійснюється воно з метою експлуатації засиновлюваного або для інших протизаконних цілей та для з'ясування можливості забезпечення дитині умов для нормального фізичного і духовного розвитку.

Засиновлення підлягало обов'язковій реєстрації в органах ЗАГСу.

Правовий наслідок засиновлення полягав у тому, що засиновлені та їхні нащадки набували щодо засиновителів усіх особистих та майнових прав та обов'язків рідних дітей засиновителя і водночас втрачали усі права і звільнялися від усіх обов'язків щодо своїх батьків. Це означало, що засиновлена дитина не набувала прав та обов'язків щодо родичів засиновителя і не втрачала прав та обов'язків щодо своїх інших родичів за походженням (діда, баби, брата, сестри).

Проте судова практика протягом багатьох років вважала можливим стягнення аліментів з рідних матері, батька, якщо засиновителі не могли утримувати дитину, визнавала п спадкоємцем за законом після смерті своїх кровних батьків.

Пленум Верховного Суду СРСР в Постанові у справі К. зазначив, що будь-який правовий зв'язок між усиновленим та його батьками з моменту усиновлення припиняється і ніяких майнових чи особисто - правових вимог, заснованих на факті кровного споріднення, ні усиновлений щодо батьків, ні батьки щодо усиновленого заявляти в судовому порядку не можуть489.

Скасування засиновлення допускалося в разі відсутності згоди батьків на засиновлення, за їхнім проханням, якщо повернення їм дитини відповідало інтересам останньої.

Дитина, якій виповнилося десять років, мала дати згоду на скасування усиновлення.

Скасування засиновлення могло бути проведене за рішенням суду, на підставі заяви державного органу, громадської організації та приватної особи, якщо цього вимагали інтереси дитини.

Можливість визнання засиновлення недійсним у Кодексі передбачена не була.

У статті 47 Кодексу надавалося право особам, які до його видання взяли неповнолітнього до своєї родини як члена сім'ї, провести протягом шести місяців засиновлення у загальному порядку, "з зазначенням моменту фактичного засиновлення". Після закінчення цього терміну засиновлення могло бути проведено у загальному порядку, але уже без зазначення часу фактичного засиновлення. Іншими словами, правові наслідки засиновлення пов'язувалися з моментом винесення рішення про засиновлення.