Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Мораторій на усиновлення іноземцями

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1943 р. "Про усиновлення" встановив, що усиновлюваному на прохання усиновителя можуть бути присвоєні прізвище і по батькові за ім'ям усиновителя.

Усиновителі на їхнє прохання могли бути записані в актових книгах про народження батьками усиновленого. Якщо усиновлена дитина досягла 10-річного віку, присвоєння їй прізвища та по батькові за ім'ям усиновителя, а також запис усиновителів як батьків могло відбутися лише за її згодою.

На підставі цього Указу до Кодексу 1926 р. були внесені відповідні зміни.

Указ зумовив появу в літературі думки про існування двох форм усиновлення: з записом усиновлювачів батьками і без такого запису. У першому випадку вважалося, що відбувається повне зрівняння усиновленого в правах дитини не лише щодо усиновителя, але й щодо усіх його родичів.

На думку В. І. Бошка, у цьому разі дитина повністю прирівнюється в правах з іншими дітьми усиновителя, стаючи родичем висхідних членів сім'ї, дитина набуває право на аліменти від своїх нових діда, баби, а також на спадщину після них як рідна онука490. Однак законодавчого підтвердження такий науковий погляд не дістав. Це дало підставу для критичного ставлення до нього .

Встановлення факту усиновлення

Можливість встановлення факту усиновлення була передбачена постановою Пленуму Верховного Суду СРСР 29 червня 1945 р. "Про порядок судового встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав громадян". Умовою судового встановлення факту усиновлення була смерть усиновителя або усиновленого.

Указ 14 березня 1945 р.

На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. "Про спадкоємців за законом і за заповітом", Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 грудня 1945 р. були внесені зміни до ст. 418 ЦК УРСР 1922 р., згідно з якими усиновлені одержали право на спадкування разом із дітьми померлого. До непрацездатних батьків як спадкоємців не було "прив'язки" - "в тому числі усиновителі". Це означало, що право на спадкування могло виникнути лише в усиновлених.

Цивільний кодекс 1963 р.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. у статті 532 "Спадкоємство усиновленими та усиновителями" урівняв усиновлених та їх нащадків у спадкуванні після смерті усиновителя або його родича до дітей усиновителя та їх нащадків, а також урівняв усиновителя та його родичів у спадкуванні після смерті усиновленого або його нащадків до батьків та інших кровних родичів усиновленого.

При цьому було особливо застережено, що у разі смерті своїх батьків та інших кровних родичів за висхідною лінією, а також братів та сестер, усиновлені та їхніх нащадки не є спадкоємцями за законом; батьки усиновленого, інші його кровні родичі за висхідною лінією і його брати та сестри не одержують спадщини за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

Цією нормою були остаточно відрубані залишки правового зв'язку між усиновленим та його родичами за походженням.

Кодекс 1969 р.

У статті 101 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р. було зазначено, що "усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей і в їх інтересах".

Усиновлення здійснювалося за рішенням виконавчого комітету районної чи міської ради народних депутатів (згодом - районної, міської адміністрації).

Усиновлення було можливе за згодою батьків і самої дитини, якщо вона досягла десятирічного віку. Усиновлення могло бути проведено без формальної згоди дитини, якщо вона уже проживає в сім'ї усиновителів і вважає їх своїми батьками. Водночас були визначені умови, за яких усиновлення могло відбутися без згоди батьків.

У статті 112 вперше були закріплені заходи забезпечення таємниці усиновлення.

Згідно із ст. 117, усиновлені та їхні нащадки "у відношенні" до усиновителів та їхніх родичів, а усиновителі та їхні родичі "у відношенні" до усиновлених та їхнього потомства були прирівняні в особистих та майнових правах та обов'язках до родичів за походженням. Відповідно, усиновлені втрачали особисті і майнові права і звільнялися від обов'язків щодо своїх батьків та їх родичів.

Кодекс передбачав можливість не лише скасування усиновлення, а й визнання його недійсним.

Обмеження усиновлення іноземцями

Згідно із частиною 3 ст. 198 КпШС, усиновлення дітей, які були громадянами України, іноземними громадянами, могло відбутися за умови одержання дозволу обласної державної адміністрації. За таким дозволом мали звертатися районні державні адміністрації.

Кабінет Міністрів України у Листі від 12 травня 1993 р., який був надісланий обласним державним адміністраціям для виконання, зупинив усиновлення дітей за кордон. Таке усиновлення могло бути проведене у виключних випадках, за обов'язковим погодженням із Кабінетом Міністрів України. Цим Листом Кабінет Міністрів намагався зменшити потік українських дітей, яких вивозили за кордон.

Однак "лист" офіційно не вважався нормативно - правовим актом Кабінету Міністрів, можливо, саме тому часто нехтувався.

Мораторій на усиновлення іноземцями

Збільшення кількості дітей, усиновлених іноземними громадянами, супроводжувалося численними випадками зловживань з боку посадових осіб (складання фіктивного документа про смерть новонародженого з метою його продажу за кордон; підміна дітей у пологових будинках; стимулювання одиноких матерів до відмови від дитини з метою передачі її "замовникові"; винесення рішення про усиновлення у день звернення тощо). Ці факти змусили розпочати підготовку змін і доповнень до Кодексу 1969 р.

Постановою Верховної Ради України від 26 липня 1994 р, було схвалено у першому читанні проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю" і з цього ж дня було зупинено усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземними громадянами на період до внесення Верховною Радою України змін і доповнень до глави 14 та ст. 199 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Закон від 30 січня 1996 р.

Законом України від 30 січня 1996 р. "Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю" було істотно змінено главу 14 "Усиновлення (удочеріння)", а саме:

1) запроваджено судовий порядок усиновлення з обов'язковою присутністю усиновителів під час прийняття рішення про усиновлення;

2) запроваджено централізований облік дітей, які можуть бути усиновлені, та осіб, які бажають усиновити дитину;

3) заборонена посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення;

4) посилено вимоги до осіб, які бажають усиновити дитину;

5) установлено мінімальну вікову різницю між дитиною та усиновлювачем у 15 років;

6) заборонено батькам давати згоду на усиновлення ненародженої дитини;

7) дозволено усиновлення дитини, від якої відмовилися батьки, лише після спливу двох місяців;

8) деталізовано процедурні питання усиновлення дитини іноземними громадянами;

9) встановлено державний контроль за умовами проживання дітей у сім'ях усиновителів;

10) запроваджена можливість скасування усиновлення після досягнення дитиною повноліття.

Закон від 30 січня 1996 р.
2. Усиновлення за Сімейним кодексом України
1. Згода на усиновлення
3. Усиновлювачі і усиновлені
Усиновлювачі
Баба та дід як усиновлювачі
Вік усиновлювача
Проблема овнучення
Усиновлення іноземцями
Усиновлення дитини
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru