Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Усиновлення братів, сестер

У 2006 р. іноземцями було усиновлено майже 1500 дітей, громадян України. Це засвідчує, що таке усиновлення стало для України звичним явищем. Позитивним моментом цього процесу є те, що вивезені з України діти-сироти одержали реальний шанс вилікуватися від фізичних хвороб і водночас оздоровитися духовно, одержавши можливість проживання в сімейному оточенні.

Відповідно до статті 283 СК, українська дитина може бути усиновлена іноземним громадянином у разі:

1) перебування дитини на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини не менше одного року;

2) відсутності громадянина України, який виявив бажання усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування до себе в сім'ю;

3) згоди Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини;

4) забезпечення дитині за кордоном прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

Законом від 10 квітня 2008 р. було ускладнено усиновлення дитини іноземцями: усиновлення надалі стало можливим лише тоді, коли усиновлювачами є подружжя. Іншими словами, іноземець, який не перебуває у шлюбі, усиновити дитину не може, за винятком випадків, коли він є родичем дитини.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2005 р., суд, з метою визначення відповідності змісту норм сімейного права країни усиновлювача інтересам дитини, може звернутися до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права.

Усиновлення дитини

Усі кодекси УРСР допускали усиновлення лише дітей, тобто осіб, які не досягли повноліття. Йшлося, звичайно, про чужих дітей.

У статті 12 Європейської конвенції про усиновлення зазначено, що законодавством не може бути заборонено особі усиновити її власну дитину, якщо це поліпшить правовий статус дитини. Як на мене, це виглядає дивно. В Україні для встановлення правового зв'язку з рідною дитиною діє набагато простіший юридичний механізм: добровільне визнання батьківства. Крім того, усиновлення своєї ж дитини є неприродним499.

Усиновлення братів, сестер

У статті 211 СК сформульовано загальне правило про недопустимість роз'єднання при усиновленні рідних братів та сестер. Однак усиновити в одну сім'ю всіх дітей часто не вдається, тому наявність винятків із нього - річ закономірна.

Л. загинула в автомобільній катастрофі. Залишилося п'ятеро дітей віком від 2 до 14 років. Батько почав зловживати алкоголем, дітей до себе взяла бабуся, яка за станом здоров'я не могла з ними впоратися. За рішенням суду було усиновлено двох сестер п'яти і семи років.

Відповідно до частини 2 ст. 210 СК, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про місце її проживання, а це значить, що вони мають і право на спілкування, що визначено у ст. 259 СК.

Усиновлення повнолітньої особи

Як уже зазначалося, по всій Україні був поширений особливий вид приймацтва, коли самотнє, літнього віку подружжя брало до себе молоду подружню пару, якщо хтось із них був сиротою. Це називалося "женити молодих на господарство". Молоді зобов'язувалися їх поважати, добре господарювати та поховати після смерті. За це одержували у спадок грунт та інше майно. Такий випадок на Самбірщині Львівської області був описаний І. Максимчуком500.

За радянських часів можливість усиновлення повнолітньої особи категорично відкидалася. Час від часу у пресі появлялися сенсаційні повідомлення про літніх американських мільйонерів, які усиновлю-вали повнолітніх дівчат для інтимних розваг, а це утверджувало громадську думку про допустимість усиновлення лише неповнолітніх.

Така тривала негативна налаштованість дала свій результат: норму ч. 2 ст. 208 СК, якою була передбачена можливість усиновлення повнолітньої особи, відразу зустріли різкою критикою, оскільки це начебто створить умови для сексуальної експлуатації усиновленої особи.

Дві життєві ситуації дали мені можливість остаточно переконатися в доцільності законодавчого закріплення можливості усиновлення повнолітньої особи і наполягати на цьому.

І. був сиротою, до школи-інтернату був переведений з дитячого будинку. Тривалий час його брала до себе на суботу та

неділю няня Г., яка не мала своїх дітей. Після закінчення школи І. був призваний в армію. Але контакти з Г. не припинялися. Відслуживши, І. повернувся до Львова, і Г. взяла його до себе. Так вони і жили. Для І. колишня няня давно стала фактично матір'ю, а для Г. він завжди був як син.

Подружжя Т. втратило сина внаслідок нещасного випадку. Через якийсь час їх познайомили з сиротою, дуже схожим на їхнього сина, але повнолітнім. Усиновлення відбулося завдяки підробці свідоцтва про народження. За позовом прокурора усиновлення невдовзі було визнано недійсним з формальної підстави: відбулося усиновлення повнолітнього.

Уже згодом, після набрання Сімейним кодексом України чинності за консультацією звернулося подружжя Р. та О.

У1960р. Р. одружився з П., яка мала дочку Ольгу. Згодом у них народилася спільна дочка Ірина. Однак незабаром П. померла. Друга дружина Р. усиновила Ірину. Подружжя Р. хотіли визначити свій правовий зв'язок з Ольгою, з якою вони довгий час живуть спільно, ставлячись до неї, як до дочки.

Наявність у Кодексі норми, яка дозволяє усиновлення повнолітньої особи, була для них приємною несподіванкою.

Закон не лімітує віку усиновлюваної особи. В описаному вище випадку Ользі було за сорок.

Повнолітня особа може бути усиновлена, якщо замолоду вона була сиротою або батьки не брали участі в її вихованні. Якщо батьки померли після досягнення особою повноліття, вона усиновленою бути вже не може501.

У наведеній вище ситуації Ольга не знала свого батька, змалку втратила й матір.

За допомогою усиновлення повнолітньої особи відбувається, як правило, юридичне закріплення тих відносин у сім'ї, які уже фактично склалися. Але можуть виникнути й інші ситуації, як у випадку з Т. Тому юридичне закріплення відносин, що уже склалися, не вичерпує соціального призначення усиновлення повнолітньої особи.

Пленум Верховного суду України у пункті 3 Постанови від 30 березня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав" зобов'язав суди при розгляді справ про усиновлення повнолітньої особи "встановлювати необхідність усиновлення і неможливість оформлення іншого правового зв'язку між особою, яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складення заповіту тощо), слід також з'ясовувати наявність чи відсутність в усиновлювача своїх дітей, на цей факт необхідно зважати, виходячи з обставин, що визначають можливість рідних дітей бути спадкоємцями".

На мою думку, таку настанову судам слід сприймати критично. Насамперед, не можна говорити про "необхідність" такого усиновлення. По-друге, заповітом об'єктивно не може бути встановлено правового зв'язку між цими особами, оскільки заповіт набирає чинності лише після смерті. Можуть вони, звичайно, укласти договір довічного утримання чи спадковий договір, але цими договорами встановиться цивільно-правовий зв'язок, вони ж прагнуть - сімейно-правового.

Не може бути перешкодою до усиновлення та обставина, що старша особа має своїх дітей, які є спадкоємцями за законом. Якщо би керуватися цим аргументом, то тоді слід було б забороняти вдівцеві одружуватися, оскільки наявність другої дружини як потенційного спадкоємця може зменшити їх спадкову частку, чи забороняти йому усиновити неповнолітню дитину своєї другої дружини.

Усиновлення іншої особи (неповнолітньої чи повнолітньої) - це сфера особистого життя, тому наявність в усиновлювача рідних дітей не може бути цьому перешкодою.

Надія рідних дітей на спадщину після смерті батька, матері не може позбавити останніх права розпорядитися своїм майном за життя, а також права влаштовувати своє особисте життя на власний розсуд.

Наявність у заявника власних дітей є підставою для того, щоб визнати їх заінтересованими особами (у разі смерті заявника вони можуть мати право на спадкування за законом) і залучити їх до розгляду справи про усиновлення як третіх осіб. Але лише задля1 того, щоб вони мали інформацію про можливі корективи у своїх сподіваннях, та щоб подали докази, які, на їхню думку, засвідчують фіктивність майбутнього усиновлення.

їхнє заперечення (якщо не викликають сумніву щирість, чесність, істинність намірів заявника і особи, яку він хоче усиновити), не може мати вирішального значення. Усиновлення, хоча воно й може викликати настання змін у сфері матеріальних відносин, все ж стосується сфери особистого життя.

Усиновлення повнолітньої особи можливе "у виняткових випадках". Це застереження було включено у текст ст. 208 СК не з метою чинення штучних перешкод для усиновлення повнолітньої особи. Задум полягав у тому, щоби за його допомогою згладити можливе психологічне неприйняття цієї новели народними депутатами України, плавно переводячи їх на іншу площину мислення. Тому значення цього застереження не слід перебільшувати.

Чи може бути усиновлена в Україні повнолітня особа, яка є громадянином іншої держави, але проживає в Україні?

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Винятків щодо можливості усиновлення в Україні повнолітньої особи у цих правових актах немає.