Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Повне усиновлення

Момент усиновлення

У статті 113 КпШС "Час виникнення усиновлення" було зазначено, що "Усиновлення виникає з часу прийняття рішення про усиновлення виконавчим комітетом.. ". Законом України від 30 січня 1996 р. зміст ст. 113 був докорінно змінений: "усиновлення виникає з часу набрання чинності рішенням суду про усиновлення", хоча й було збережено недоречне у цій ситуації слово "виникає".

У статті 225 СК "Момент здійснення усиновлення" ця ж ідея закріплена точніше: "Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення".

Прив'язка моменту здійснення усиновлення не до моменту постановления рішення суду, а до моменту набрання ним законної сили обумовлена потенційною можливістю оскарження рішення суду про усиновлення не лише іншим заявником, який також претендував на статус усиновлювача конкретної дитини, а й іншими заінтересованими особами (бабою, дідом, опікуном чи піклувальником, дружиною чи чоловіком заявника).

Якщо, наприклад, рішення суду про усиновлення було проголошено судом 16 липня 2008 р., але протягом наступних 10 днів особа не подала до того ж суду заяву про апеляційне оскарження цього рішення, усиновлення вважатиметься здійсненим 27 липня 2008 р.504. Це означає, що у цей же день усиновлювачі мають право зажадати передачі їм дитини, яка знаходиться в опікуна чи в дитячій установі.

Можливості негайного виконання рішення суду про усиновлення ст. 367 ЦПК не передбачає. Але цього не може категорично заперечувати з огляду на ймовірність виникнення особливих, непередбачуваних обставин і на можливість застосування механізму аналогії норм не лише матеріального, а й процесуального права.

Повне усиновлення

Згідно із частиною 1 ст. 207 СК, у зв'язку з усиновленням особа приймається в сім'ю на правах сина чи дочки. Це значить, що усиновлення:

1) припиняє особисті і майнові права та обов'язки між матір'ю, батьком та дитиною, а також між дитиною та іншими родичами за походженням;

2) одночасно породжує особисті та майнові права і обов'язки між усиновленим та усиновлювачем, а також між усиновленим та родичами усиновлювача.

Усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька дитини, навіть якщо в актовому записі про народження дитини не будуть записані її батьками.

Згідно зі статтею 10 Європейської конвенції про усиновлення дітей, законодавство може зберегти за батьками дитини обов'язки надавати матеріальну допомогу дитині, утримувати її, влаштувати у житті та забезпечити приданим, якщо усиновлювач не виконує якийсь із цих обов'язків. Тобто, йдеться про субсидіарний, додатковий обов'язок рідних батьків.

Такого застереження у Сімейному кодексі України немає.

Усиновлювачі одержали право на матеріальну допомогу від держави для покриття витрат на виховання та утримання дитини.

Неповне усиновлення

З точки зору інтересів баби, діда, брата, сестри за походженням, правові наслідки усиновлення їхнього внука, сестри чи брата не завжди можуть вважатися справедливими.

Приводом запровадження в Україні "неповного" усиновлення була конкретна життєва ситуація, яка сталася у Львові у 1985 р.

С. втратила дочку, яка мала двох маленьких дітей. Через деякий час батько цих дітей Р. одружився Оскільки на усиновлення згоди баби не вимагається, виникла реальна загроза іншої драми: припинення між нею та внуками правового зв'язку, а отже, юридичного права на спілкування з ними та права брати участь у їх вихованні.

"Неповне" усиновлення, що встановлене у частині 3 ст. 232 СК, пов'язане з трьома передумовами:

1) смертю (оголошенням померлим) одного з батьків дитини або визнанням його недієздатним;

2) вступом у повторний шлюб другого з батьків;

3) усиновленням дитини другою дружиною (другим чоловіком) батька (матері) дитини.

Отже, якщо б дружина Р. забажала усиновити його дітей, С. мала б право подати до суду заяву про збереження між нею та внуками правового зв'язку, тобто взаємних особистих та майнових прав і обов'язків.

Правовий зв'язок усиновленої дитини може бути збережений лише з найближчими родичами: бабою, дідом, рідними братами та сестрами.

Норма частини 2 ст. 232 СК - це лише "перша ластівка". Немає сумніву в тому, що життя викличе потребу розширення сфери неповного усиновлення505.

Державна реєстрація

За Кодексом 1969 р., усиновлення підлягало обов'язковій державній реєстрації, з видачею свідоцтва про усиновлення.

Державна реєстрація усиновлення, як уже зазначалося, була скасована Законом України від 23 червня 1992 р. Вважалося, що це суперечить таємниці усиновлення.

Згідно із частиною 2 ст. 225 СК, за бажанням усиновлювача державний орган РАЦСу видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення. Отже, реєстрація усиновлення в Україні не є обов'язковою. Таке компромісне вирішення питання було зумовлено позицією Міністерства юстиції України, яке наполягало на необхідності подальшої відмови від державної реєстрації усиновлення506.

Усиновлення - важливий акт цивільного стану. Він мав би засвідчуватися документом єдиного державного зразка, а не випискою із рішення суду, яка у багатьох судах друкується на друкарських машинках та ще й на папері низької якості507.

Є підстави вважати, що Україна повернеться до обов'язкової реєстрації усиновлення, адже не всі усиновлювачі приховуватимуть усиновлення, як і не всі вони бажатимуть бути зареєстрованими батьками дитини.