Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 13.7. Поняття та види речових прав

Речові права - це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

Головне місце у системі речових прав посідає право власності, оскільки право власності - це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Сутність права на ч у ж і речі полягає у тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею. До речових прав належать права, похідні і залежні від права власності, які виникають як за волею власника, так і відповідно до закону. ЦК України до речових прав, окрім права власності, відносить і речові права на чуже майно (статті 395-417). Право на чужу річ має такі особливості:

- є похідним від права власності;

- має обмежений характер і його обсяг вужчий ніж право власності;

- зберігається при зміні власника;

- захищається такими самими способами як і право власності;

- може захищатися і від власника.

У ст. 395 ЦК України наводиться перелік видів прав на чуже майно, який не є вичерпним:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право на ч у ж у річ є важливим речовим правом. У цьому випадку право власності на річ належить одній особі, в той час, як інша особа має на цю річ певне речове право, але обмежене за змістом. Наприклад, ми маємо посеред поля ділянку, на якій посадили картоплю. Оскільки у вас з вами, як правило, гелікоптера немає, для того, щоб восени вивезти картоплю, необхідно отримати дозвіл на проїзд вантажівкою у власника сусідньої земельної ділянки, тобто своєрідний дозвіл на використання чужого майна, оскільки без допомоги сусіда наше право власника може перетворитися на своєрідну фікцію, мертве право.

Право володіння.

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично утримає його у себе. Володіння може бути як законним, так і незаконним. Право володіння виникає внаслідок договору, який укладено із власником.

13.8. Сервітути. Емфітевзис. Суперфіцій.

Сервітут - це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду. .

У Земельному кодексі України наводиться визначення земельного сервітуту - це право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою ділянкою.

Серед видів земельного сервітуту законодавець наводить:

- право проходу чи проїзду на велосипеді через чужу ділянку;

- право проводити водопровід з чужого природного водоймища чи через чужу земельну ділянку;

- право проводити та експлуатувати лінію електропередач, зв'язку, трубопровід, інші лінійні комунікації;

- право відводу води зі своєї ділянки на сусідню чи через сусідню;

- право забору води із сусіднього природного водоймища чи право проходу до нього;

- право напувати худобу із сусіднього природного водоймища чи право прогону худоби до нього;

- право встановлення будівельних лісів та складування будівельних матеріалів з метою ремонту споруд та будівель тощо.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлене договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Серед підстав припинення сервітуту законодавець називає:

а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

б) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

в) сплив строку, на який було встановлено сервітут;

г) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

д) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

е) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Емфітевзис - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.

Важливою особливістю емфітевзису е те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Землекористувач не лише має право користуватися земельною ділянкою відповідно до договору, а й зобов'язаний своєчасно вносити плату, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть привести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувачу надано право продати своє право на користування земельною ділянкою. При продажі власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку, на який було надане право користування;

в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Суперфіцій.

Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Право передачі земельної ділянки у користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель називають суперфіцієм.

Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту, як на визначений, так і на невизначений строк.

Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку права користування;

в) відмови землекористувача від права користування;

г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.