Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 14.5. Форма заповіту

Спадкодавець має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа у заповіті. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Наприклад, "усе моє майно, де б воно не було і в чому б воно не полягало, заповідаю Воробьянінову Іполіту Матвійовичу. Водночас, покладаю на Воробьянінова Іполіта Матвійовича обов'язок передати бронзовий бюст імператора Олександра III та фігуру, яка зображає правосуддя, - Боур Олені Станіславовні, що проживає в м. Нікополі, вул. Маркса-Енгельса, 9."

Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи входять вони до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передача відказоодержувачу у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять або не входять до складу спадщини.

Заповідальний відказ за своїм характером є одностороннім фідуціарним (довірчим) правочином. Його довірчий характер підкреслює та обставина, що за змістом відказ може бути невизначеним і цілком залежати від добросовісності спадкоємця.

Так, відомий дитячий письменник, автор "Крокодила" и "Дяди Степы" Корній Чуковський у заповіті зазначив, що до розбору його архіву і щоденників треба обов'язково запросити К.І.Лозовську, якій спадкоємці повинні дати на пам'ять про нього секретар, Т.М.Літвіновій передати на згадку про нього "будь-які англійські книги, які вона забажає взяти".

Особливим видом заповідального відказу є покладання на спадкоємця, До якого переходить житловий будинок, обов'язку надати іншій особі право довічного користування цим будинком або його частиною.

Спадкоємець, на якого покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього за заповітом.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву "покладання". Згідно з покладанням заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Так, заповідач може покласти на спадкоємця обов'язок надавати всім бажаючим можливість оглянути зібрану ним колекцію картин, мінералів тощо. Один із професорів столичного університету побажав, щоб його бібліотекою мали можливість користуватися викладачі кафедри, на якій він тривалий час працював.

До заповіту може бути включене і розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім тощо).

Так, четвертий помічник капітана "Титаника" Джозеф Г.Боксхолл, який помер у квітні 1967 р. на 84 році життя, заповів розвіяти його попіл в океані в координатах 41' 46" північної широти та 50' 14" західної довготи - на місці загибелі "Титаника". Завойовник Південного полюсу Роберт Скотт у прощальному листі, який знайшли у наметі через вісім місяців після його загибелі, просив щоб його вдову "забезпечили, наскільки це буде залежати від морського відомства ".

До особливих видів заповідального розпорядження належить і призначення виконавця заповіту, на якого покладаються обов'язки: щодо охорони спадкового майна; повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; управління спадщиною; забезпечення одержання кожним спадкоємцем належної частки спадщини тощо.

14.5. Форма заповіту

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає у тому, що він містить у собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Ця обставина і зумовлює особливі вимоги до оформлення заповіту, оскільки після смерті особа вже не має можливості уточнити чи конкретизувати свої наміри, наприклад, яку саме частину будинку повинен успадкувати син, а яку дочка, що розумів спадкодавець під "цінними речами", які необхідно передати брату; нарешті померлий буде взагалі позбавлений можливості оспорювати цей правочин із-за природних причин.

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Водночас, у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи відповідного органу самоврядування, за кордоном - відповідні консульські установи та дипломатичні представництва.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черговими лікарями, директорами будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, командирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідченні, заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

Одним із найбільш шанованих документів минулого століття є заповіт, складений 27 листопада 1895 р. винахідником динаміту А.Нобелем. У центральній його частині зазначено:

"Я, нижчепідписаний Альфред Бернхард Нобель, обміркував і вирішив оголосити свій заповіт щодо майна, яке нажите мною на момент смерті.

Все моє майно підлягає реалізації і має бути розподілено таким чином: капітал виконавця заповіту повинні перевести в цінні папери.

Створивши фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству.

Зазначені відсотки необхідно поділити на п'ять рівних часток, які призначаються: перша частина тому, хто зробив найбільш важливе відкриття чи винахід у галузі фізики; друга - тому, хто зробив значне відкриття чи винахід у галузі хімії; третя - тому, хто досяг видатних успіхів у галузі фізіологи чи медицини; четверта частина - тому, хто створив найбільш значний літературний твір, у якому відображаються людські ідеали; п'ята - тому, хто внесе ваговий внесок в об'єднання народів, знищення рабства, зменшення чисельності існуючих армій і сприянню мирної домовленості.

Премії у галузі фізики та хімії повинні надаватися Шведською королівською академією наук, з фізіології чи медицини - королівським Каролінським інститутом у Стокгольмі, з літератури - Шведською академією у Стокгольмі, премія миру - комітетом з п'яти чоловік, який обирається Норвезьким стортингом...

Моє особливе бажання полягає у тому, щоб на присудження премій не впливали національність кандидата, щоб премію отримали найбільш гідні, незалежно від того, скандинави вони чи ні...

І нарешті остання моя обов'язкова вимога полягає у тому, щоб після моєї кончини компетентний лікар встановив факт смерті, і лише після цього моє тіло повинно бути піддане кремації."

Незважаючи на те, що умови заповіту шокували близьких родичів Нобеля і громадськість, воно в суді було визнане "дійсним і незаперечним" і вже у 1901 році були названі перші лауреати Нобелівської премії. У різні роки Нобелівськими преміями були відзначені 18 наших співвітчизників, серед них фізики Л.Ландау і П.Капіца, фізіологи І.Павлов і І.Мечніков, політики Д.Сахаров і М.Горбачов, письменники І.Бунін, М.Шолохов, О.Солженіцин та інші.

У2007р. розмір Нобелівської премії становив близько 1,5 млн. $.

Заповіт, складений А.Лобелем, став яскравим прикладом і заповідального відказу, і заповідального покладання й, одночасно, дорученням виконавцям заповіту.

Оскільки заповіт є типовим одностороннім право чином, заповідач має право змінити або скасувати його у будь-який час, незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливе двома способами:

1) складанням нового заповіту;

2) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасування раніше складеного заповіту.

Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати його шляхом визначення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.