Українське цивільне право - Ромовська З.В. - ПЕРЕДМОВА

Пора, діти, добра поглядіти Для власної хати. Щоб ґаздою, не слугою Перед світом стати.

Іван Франко

Матеріальна складова у житті людини має незаперечне значення. Без майна не може функціонувати юридична особа. Майно потрібне і державі для виконання завдань, покладених на неї Конституцією та іншими законами України.

Тривалий час одним із елементів радянського способу життя було культивування бідності та зрівнялівки. Походження з бідної родини вважалося ознакою добропорядності. Свідченням високих людських якостей людини були її руки: натруджені, вкриті мозолями. Зрівнялівка ж досягалася за допомогою законодавчих кількісних обмежень щодо окремих видів майна, котре могло бути у власності громадянина, безликого типового житлового будівництва, а також партійних заходів боротьби з міщанством та накопиченням.

Проповідувався державний курс, згідно з яким бідні люди мали побудувати процвітаючу державу. Але він виявився хибним. Сучасний курс - "багаті громадяни - багата держава" вимагає для свого утвердження чимало часу, найрізноманітніших зусиль, зокрема й законодавчих.

Закон України "Про власність", прийнятий 7 лютого 1991 р. і введений у дію 15 квітня 1991 р., був першим законодавчим актом на цьому шляху. У ньому, насамперед, було проголошено суверенне право Української держави регулювати відносини власності на своїй території2.

Закон містив велику кількість нових положень, які мали бути підпорядковані досягненню мети, визначеної у його преамбулі, а саме: "вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу".

Фундаментальними новелами Закону України "Про власність" було:

- проголошення національного багатства України власністю її народу;

- визначення механізму здійснення народом України свого права власності;

- проголошення можливості існування різних форм власності;

- визнання моральних засад суспільства додатковим критерієм правомірності здійснення права власності;

- зняття кількісних обмежень щодо більшості об'єктів права власності;

- надання усім власникам права використовувати майно для підприємницької діяльності;

- надання усім власникам права використовувати найману працю;

- встановлення інституту сімейної власності;

- визначення підстав виникнення та особливостей здійснення права власності політичних партій;

- закріплення презумпції правомірності володіння;

- надання власникові житлового будинку права на компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, викликаним господарською діяльністю підприємств та організацій;

- встановлення однакової позовної давності на вимоги усіх власників про повернення майна;

- заборона безпосереднього втручання держави у здійснення права власності.

Ці норми нині вважаються звичними, а у 1990 р. формулювання і утвердження більшості із них було непростою справою3.

Сьогодні Україна має солідну законодавчу базу для регулювання відносин власності, зокрема такі кодифіковані акти, як: Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Гірничий кодекс України, Кодекс України про надра, Водний кодекс України, Житловий кодекс України, Сімейний кодекс України.

Основним актом цивільного законодавства, що регулює відносини власності, є Цивільний кодекс України, зокрема його книга третя "Право власності та інші речові права".

Слід зауважити, що назва цієї книги викликала заперечення: право власності протиставлено іншим речовим правам, це - ненауково і нелогічно, попередня назва4 була більш вдалою. Однак ця претензія до назви ґрунтувалася на непорозумінні, адже у ній немає щонайменшого натяку на протиставлення права власності іншим речовим правам. У ній лише віддано належне основному речовому праву - праву власності. Тому в назві, а також у структурі книги воно посідає перше місце. До речі, саме таку назву мають відповідні розділи у Цивільних кодексах Республіки Польщі та Російської Федерації.

Норми Цивільного кодексу, інших нормативно-правових актів вищої чи нижчої юридичної сили, що регулюють відносини власності, називають підгалуззю цивільного права. Називають їх також інститутом, причому комплексним, багатогалузевим, до якого включають і норми конституційного, адміністративного і навіть кримінального права. Ця точка зору не позбавлена сенсу, особливо з огляду на те, що момент виникнення права власності на нерухомість залежить від адміністративного акта - державної реєстрації, а недоторканність права власності, її охорона від злочинних посягань забезпечується діяльністю міліції та інших державних органів.

У цій частині академічного курсу українського цивільного права проаналізовано історію становлення українського законодавства про право власності, основні приписи Цивільного кодексу України, інших нормативно-правових актів, проблемні аспекти практики їх застосування, а також наукові концепції, дефініції та поняття.