Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Власність комерційна

Попри "речову власність" маємо низку законів, які регулюють відносини з приводу здійснення прав, якими володіє творець твору у галузі науки, літератури, мистецтва, автор винаходу, відкриття тощо або їхні правонаступники. Право на ці результати інтелектуальної діяльності названо правом інтелектуальної власності64.

Речова та інтелектуальна власність можуть бути сконцентровані в руках однієї особи. "Зі своїми творами не розлучаюся. Вони - як мої діти", - так заявив один із художників, який не продав і не подарував жодної своєї картини. У цьому разі він є не лише автором, носієм авторських прав, а й власником.

Однак такій любові художника до своїх творів чи, можливо, його скупості або егоїзму все ж колись настане кінець. І тоді у разі його смерті фігура автора, власника та носія авторських прав будуть відмежовані: художник залишиться навічно автором, власником картини стане спадкоємець, а іншій особі можуть належати за ліцензійним договором авторські права на неї.

Якщо власник продав картину, він, відповідно до частини 1 статті 448 ЦК, має особисте, невідчужуване право на одержання п'яти відсотків від суми кожного продажу.

Власність фінансова

В окремих європейських державах грошові цінні папери (облігації, векселі, чеки тощо) прийнято вважати фінансовою власністю65. У нас же, як це випливає зі статті 194 ЦК, цінні папери вважаються власністю речовою. Однак цінність цього паперу - не у його фізичній субстанції, а у тих фінансових можливостях, що їх може реалізувати особа, якій він належить. Тому термін "фінансова власність", що більш точно характеризує їхню економіко-правову сутність, міг би використовуватися і у нас як наукова категорія.

Правова сутність цінних паперів дає підставу дійти висновку, що дослідження проблематики цінних паперів має проводитися у межах не права власності як права речового, а у межах зобов'язального права.

Така ж оцінка може бути дана і борговій розписці, яка засвідчує право вимоги кредитора. Як папірець - вона об'єкт права власності, як борговий документ - доказ укладення договору і наявності права вимоги.

Власність комерційна

Комерційною власністю називають товаророзпорядчі документи - коносаменти, складські свідоцтва, що надають особі право на одержання товару66, які також, як аркуші паперу, є речовою власністю. Але, звичайно, не у цьому їхня суть.

Довірча власність

Термін "довірча власність" вперше з'явився у Законі України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р., у статті 26 якого було зазначено:

"Довірчою власністю є особлива форма договірних майнових відносин, яка регулює розпоряджання платежами за іпотечними активами, переданими установником у володіння, користування і розпоряджання управителю. Управитель є довірчим власником іпотечних активів"67.

Того ж дня, тобто до набуття чинності Цивільним кодексом, статтю 316 ЦК "Поняття права власності" було доповнено частиною 2 такого змісту: "Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління".

Аналіз частини 2 статті 316 ЦК слід розпочати насамперед з точки зору мови, стилістики.

Слово "внаслідок", за своїм стилістичним значенням, вказує на причину чого-небудь68"... внаслідок порушення її прав" (ч. 1 ст. 23 СК); "... внаслідок непереборної сили..."(ч. З ст. 1166 ЦК). Цивільні права і обов'язки, як записано у частині 3 статті 11 ЦК, виникають "з" актів цивільного законодавства, а не внаслідок цих актів.

Поміщення цієї новоявленої норми у статтю 316 ЦК мало б означати наявність між її першою та другою частинами органічного, сутнісного зв'язку. Та навіть неозброєним оком видно, що це доповнення не стосується поняття права власності.

У главі 70 ЦК "Управління майном" містяться норми, які регулюють процедуру укладення та виконання договору управління чужим майном. Його основними ознаками є такі: майно, що передане в управління, має бути відокремлене від майна управителя; управитель управляє чужим майном від свого імені; управитель зобов'язаний повідомляти кожного,

3 ким укладає договір, що він не є власником майна, а лише управляє ним; послуги управителя мають бути оплачені; у разі припинення договору майно передається його власникові.

З цього однозначно випливає, що управитель протягом усього строку дії договору залишається саме управителем і може перетворитися на власника майна лише з особливої підстави, визначеної цим або іншим договором (купівлі-продажу, дарування тощо).

Одночасно зі статтею 316 була змінена і стаття 1033 ЦК: "Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління".

Якщо до управителя не переходить право власності на передане йому в управління майно, то навіщо тоді уся ця термінологічна суєта?

Не вважається власником (довірчим чи ще якимось) і опікун недієздатного чи малолітньої дитини, який може не лише розпоряджатися майном підопічного, а й володіти та користуватися ним.

Термін "довірча власність" може використовуватися у літературі лише задля словесної економії, як синонім складної правової конструкції - "права управителя чужим майном"69. Термін "довірча власність" не стосується того, що є моїм, за ним стоїть майно, власником якого є інша особа. Тому мав рацію О. В. Дзера, називаючи довірчу власність к ваз і власністю70. Чужою для права України називають цю конструкцію І. В. Спасибо-Фатєєва та інші автори.

Те, що названо довірчою власністю, до речової власності не належить71. Щоправда, з цього приводу висловлена й інша думка: праву довірчої власності властива ознака речовості, оскільки об'єктом договору управління майном є речі72.

За утвердженим в Україні розумінням термінів "власність" і "моє" (або "наше"), ці слова - синоніми. Між законом і власником немає жодного суб'єкта, який би нав'язував, диктував йому свою волю. За поняттям "довірча власність" немає того, що є "моїм". У підсумку, слід сказати, що для доповнення статті 316 ЦК, а відтак - і статті 1033 ЦК, не було щонайменшої підстави.