Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Строкова власність

Над усім на світі панує час, роблячи не лише живе, а й нежива -тлінним.

Час дотичний і до власності: змінюються власники, знецінюються речі чи взагалі припиняється їхнє фізичне існування. Отже, часу підвладні суб'єкти, об'єкти і саме право власності. Проте часові межі існування в особи права власності у законі не визначено, а це значить, що творець речі, покупець чи спадкоємець стають власниками речі "назовсім", довічно, якщо, звичайно, не передадуть це право за свого життя комусь іншому або річ фізично перестане існувати.

Тривала відсутність власника у місці знаходження майна, нездійснення ним свого права власності, зокрема, незвернення за захистом до суду не припиняє права власності. Таким є загальне правило. Проте власникові все ж слід зважати на час, який іноді може спрацювати проти нього.

Строкова власність

"У кабінеті перестарілих правничих формул,- писав академік С. Дністрянський, - зустрічаємо принцип, що право власності не може бути обмежене часом. Кажуть: право власності є необмеженою владою особи над річчю, що переходить до спадкоємців, тому не може бути обмеженим у часі. Це неправильно. Залежно від потреб вільного правового обороту, в приватному праві можна обмежувати власність на час, чи то в тому розумінні, що власність через якийсь час має перейти до іншої особи, а після його закінчення повернутися до першої, чи то так, що власність має спершу перейти до однієї особи, потім - до другої, а далі - до третьої, у межах визначеного власником часу"81.

Така "часова власність" може встановлюватися договором або законом. Прикладом встановлення часової власності законом С. Дністрянський називав часову власність приватних залізниць, яка після закінчення концесії переходить ipso іure (відповідно до закону) до держави.

Часова (строкова) власність дає строковому власникові обмежене право власності, з правами та обов'язками користувача. Строковий власник може управляти річчю, але не може її знищити чи погіршити. Він може її продати, але лише на певний строк. "Це не contradictio in adjecto, а справді власність, але обмежена"82.

Відповідно до статті 417 ЦК, у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник будівлі визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі її знесення. Тому можна стверджувати, що у разі надання за договором права на забудову земельної ділянки (суперфіцій) право власності на будівлю (споруду) існуватиме у користувача земельної ділянки не безстроково, а лише на строк, визначений у договорі. За статтею 34 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", можливою є купівля-продаж рухомого майна з правом або зобов'язанням зворотного викупу.

З цього випливає, що відклична власність - це уже наша законодавча реальність. Крім цього, у частині 2 статті 212 ЦК особам, котрі вчиняють правочин. надано право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Ця обставина, звісно, не може пов'язуватися зі строком чи терміном, оскільки вони обов'язково колись настануть.

Відповідно до зазначеної норми, сторони, укладаючи, наприклад, договір купівлі-продажу, можуть обумовити припинення права власності у набувача народженням дитини у продавця чи поверненням його батьків із-за кордону. У договір дарування сторони можуть включити умову про повернення речі дарівникові у разі припинення її використання за призначенням або умову про відновлення права власності дарівника, якщо він переживе обдарованого. Закони багатьох держав допускають такі можливості.

Дідусь подарував онукові акордеон з умовою, що, у разі невикористання його за призначенням, він має бути йому повернутий.

Така умова не має у собі нічого нерозумного чи несправедливого. Тому, якщо внук відмовиться від навчання гри на акордеоні, музичний інструмент, за вимогою дідуся, слід повернути.

Перебуваючи "у зоні приватного егоїзму", сторони у договорі можуть витворити найнепередбачуваніші умови договору, за умови, звичайно, що ними не порушуються права чи свободи інших осіб, моральні засади суспільства або інтереси держави.

Свобода договору, достатньо потужно закріплена у Цивільному кодексі України, дає підстави стверджувати, що сторони у договорі можуть обумовити строком чи терміном і право власності набувача нерухомості. Така строкова власність, на умову про яку погодився набувач, має право на існування, як і право сторін встановити у договорі купівлі-продажу право продавця на викуп (відкуп) речі.

Тому в "кабінети перестарілих правничих формул" справді варт би впустити хоч трохи "свіжого повітря".

Окрім зазначених ситуацій є ще інша, яка була зумовлена статтею 117 ЦК 1963 р. У ній вимагалося, щоб спільна власність держави і громадянина, кооперативної або громадської організації, яка виникла відповідно до закону, була припинена протягом одного року. Отже, сам закон визначав строковість такої спільної власності, а тому про стабільність відносин власності у цьому разі не могло бути й мови.

Про таку ж, визначену законом короткочасність права власності, йдеться у низці чинних законів щодо іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Так, згідно зі статтею 13 Лісового кодексу, ліси, отримані у спадщину цими особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Відповідно до частини 4 статті 81 ЗК та частини 4 статті 82 ЗК, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства, а також іноземними юридичними особами, мають бути відчужені протягом року.

Байдужість власника щодо свого майна понад встановлений у законі строк може зумовити настання погашувальної давності, яка є зворотним боком давності набувальної.