Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Кількісні обмеження

"Держава може до такої міри зменшити бідність, наскільки це зло припускається конституцією, і обмежити збагачення тільки до тієї межі, після якої воно суперечить конституції", - писав видатний український філософ Памфіл Юркевич125.

Відповідно до статті 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що охоплює достатнє харчування, одяг, житло. Отже, у Конституції, за допомогою оцінюваного поняття "достатній", встановлено мінімальну межу матеріальної забезпеченості, опускання нижче якої держава не може допускати. Але не встановлено у ній максимальної межі багатства, за якою людина відчувала б суспільний дискомфорт, з огляду на загальний рівень життя громадян. Та встановити її, мабуть, неможливо.

У радянський період нашої історії діяло чимало обмежень щодо того майна, яке могло належати особі. "Ніхто з робітників і службовців не має права заводити в господарствах власних тварин, птицю і городи"126. Така заборона була наслідком проголошення основним завданням радянської влади "неухильного проведення організації рільничих комун, радянських комуністичних господарств та суспільного обробітку землі".

Колгоспник не міг мати у власності коня, оскільки наявність цієї свійської тварини відразу перетворювала його на селянина-одноосібника.

Під час війни вилучалися фотоапарати, друкарські машинки, радіоприймачі.

Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку включено: зброю і боєприпаси (крім мисливської та спортивної зброї і боєприпасів), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком тих, які громадяни отримують за призначенням лікаря); протиградні установки, державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозогінної та дратівної дії. Залишаються чинними обмеження щодо зброї127.

Кількісні обмеження

Для запобігання відтворення приватновласницької ідеології радянська влада запровадила кількісні обмеження щодо майна, яке могло бути у власності громадянина.

Так, Примірний статут сільськогосподарської артілі, який було прийнято на II Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників у лютому 1935 р. і затверджено згодом Радою народних комісарів і ЦК ВКП (б), що став по суті законом, дозволив кожному колгоспному двору у зернових районах мати одну корову, до двох голів молодняка великої рогатої худоби, одну свиноматку, до десяти овець і кіз разом, необмежену кількість птиці і кролів і до двадцяти вуликів". Як зазначив В. Кук - "Леміш", такого дикого обмеження не було більше ніде в світі. Навіть за кріпосним правом селяни мали набагато більше волі128.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або побудувати один будинок, одно - або двоповерховий, з числом кімнат від 1 до 5 включно як в місті, так і в селі.

Згідно зі статтею 101 ЦК 1963 р., в особистій власності громадянина міг бути лише один житловий будинок або його частина. Ця вимога стосувалася і подружжя, яке спільно проживало, та їхніх неповнолітніх дітей129.

У статті 102 ЦК 1963 р. було встановлено граничний розмір житлового будинку - 60 кв. м житлової площі, а згодом - 80 кв. м житлової площі130. Чітко визначався також розмір підсобних приміщень, які за-будівник мав право спорудити поряд з житловим будинком.

Як було зазначено у статті 108 ЦК 1963 р., гранична кількість худоби, що може бути в особистій власності громадянина, визначається законодавством УРСР. Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про норми утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспу" від 4 листопада 1964 р. (в редакції від 21 вересня 1970 р.) було дозволено мати у степовій та лісостеповій зонах, а також в обласних центрах Полісся та Карпат на сім'ю лише одну корову, одну телицю, одну свиноматку з приплодом або дві свині на відгодівлі, не більше п'яти кіз та овець разом.

Садові будиночки, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР "Про впорядкування колективного садівництва і городництва" від 29 грудня 1984 р., мали бути одноповерховими, висотою не більше 6,5 м, із загальною площею до 25 кв. м, з підвалом - не більше 6 кв. м.

Фактично лімітувалася кількість автомобілів, оскільки за наявності одного автомобіля у сім'ї придбати другий у державній чи кооперативній торгівлі було практично неможливо.

Самообмеження кількості речей, які були в особистій власності громадян, зумовлювалося об'єктивними умовами їхнього життя. Та й придбати потрібну річ було непросто. Хіба що наприкінці місяця, коли в кожному магазині щось, як тоді казали, "викидали" чи "давали". І той, хто добіг, дочекався, достояв і в результаті - дістав, хоч на короткий час відчував себе щасливим.

Водночас той, хто починав шикувати, неодмінно потрапляв у поле зору не лише відповідних державних органів, а й злочинців.

Члени КПРС нерідко притягувалися до партійної відповідальності за нескромність. їм фактично заборонялося будувати будинки, купувати автомобілі. Та з часом набули поширення різноманітні бази, магазини, колгоспи, у яких партійні та державні чиновники забезпечувалися "дефіцитом", побутовими речами, продуктами харчування за заниженими цінами, а то й безплатно.

Законом України "Про власність" були зняті кількісні обмеження майна, яке могло бути у власності громадян. Як зазначено у частині З статті 325 ЦК, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Водночас допускається обмеження, за спеціальним законом, розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Однак досі такого закону немає, що дало змогу окремим громадянам та створеним ними юридичним особам стати власниками неосяжних земельних просторів.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність", комерційний банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 відсотків власного статутного фонду. Це обмеження не стосується приміщень, в яких розміщені підрозділи банку.

Зняття кількісних обмежень щодо об'єктів права власності не може знецінити заклику Солона, напівлегендарного законотворця (VII ст. до н. е.) - "Нічого понад міру!"

Відповідно до "Правил утримання у м. Києві тварин громадянами, підприємствами, установами та організаціями", у квартирах, в яких проживає одна сім'я, а також у будинках, що належать громадянам на праві приватної власності, може бути не більше трьох дорослих котів та собак. Якщо кількість котів чи собак більша, власник тварин має поставити на облік свій розплідник або притулок. Аналогічні правила затверджені й в інших містах.

Тримання собак бійцівських та службових порід, диких звірів в Україні не заборонено131. Водночас визнання утримання таких собак та диких звірів джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК) вимагає від власника вжиття посилених заходів безпеки, адже навіть випадкове заподіяння цими тваринами шкоди не звільнить його від обов'язку щодо її відшкодування.