Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Презумпція правомірності

Згідно зі статтею 338 ЦК, особа, яка знайшла загублену кимось річ, може, за певних умов, стати її власником. У цій нормі маємо щонайменше два ключових слова: загублення, знахідка.

За яких умов річ може вважатися загубленою?

1.Після закінчення строку оренди юридична особа звільнила приміщення, яке вона займала. Проте в останній з кімнат нею було залишено два комп'ютери, упаковані для перевезення. Але вантажники через неуважність їх не забрали. Новий орендар виявив ці комп'ютери і зажадав від власника винагороду за знахідку.

2. Один із гостей забув у передпокої ювіляра свою парасолю. Через тиждень він згадав про неї.

Слово "загубила" стосується ситуації, коли особа не може назвати конкретного останнього місця знаходження майна. У цих випадках відсутній факт загублення речі, а отже, не може бути мови про знахідку.

У М. викрали автомобіль, після кількох днів пошуку Л. знайшов його у лісі за багато кілометрів від місця стоянки.

Буквальне тлумачення статті 338 ЦК не дає підстави для ототожнення слів "загублення" і "викрадення", проте зміст частини 2 етапі 338 ЦК. у якій зазначено, що знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, дає підставу дійти висновку, що правові наслідки знахідки стосуються не лише речей, загублених власником, а й викрадених у нього.

Якщо місце знаходження речі власникові відоме, можна стверджувати, що він не загубив річ, а залишив її у певному місці - умисно або з неуважності.

Знахідка - те, що знайдено під час розшуків або випадково145.

Той, хто знайшов загублену річ, може стати її власником, якщо не буде встановлено особу, якій вона належала. Загублена річ може стати власністю територіальної громади, якщо той, хто її знайшов, подав органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності.

Виявлення скарбу

Бажання виявити скарб і заволодіти ним віддавна не давало спокою багатьом людям. Шукали скіфські скарби, давньоруське золото, скарб гетьмана Івана Мазепи, козацькі скарбниці.

І могили мої милі Москаль розриває.146

Тарас Шевченко

Досі шукають скарб Кубанської республіки, який оцінюється у мільярди доларів147.

Протягом тривалого часу багатьох бентежила і бентежить досі доля скарбу гетьмана України Павла Полуботка, який наче зберігається у Великобританії. "Усі знають, що скарб є. І в той же час його немає. Але ж золото нікуди не вивітрилося. Сьогодні його вартість - це фантастична сума з багатьма нулями",.

А якби цей скарб вдалося знайти, то хто міг би звернутися до Великобританії з відповідною вимогою? І чи мав би він на це право?

Переговори з Великобританією щодо повернення золота Полуботка почалися ще у 1930 р. Вони були тривалими. Дехто вважає, що саме цими грішми були оплачені поставки Великобританією військової техніки. 5 січня 1968 р. між Великобританією та СРСР була укладена міжурядова угода "Про урегулювання взаємних фінансових та майнових претензій", за якою сторони відмовилися від пред'явлення претензій одна одній ні від власного імені, ні від імені фізичних та юридичних осіб. Але йшлося у ній про претензії, які виникли після 1 січня 1939 р.

У 1990 р. проблему повернення золота Полуботка в Україну порушив поет В. Цибулько. Із закликом звернутися до Великобританії про повернення національного багатства виступили народні депутати В. Яворівський та Р. Іваничук. Була створена спеціальна комісія під головуванням П. Тронька, яка побувала в Лондоні. Але повернулася ні з чим, одержавши відповідь, що золота Полуботка у них немає.

Слово "скарб" має в українській мові декілька значень. Скарбом пестливо називають дорогу людину, зокрема дітей. Основним скарбом кожної людини, без чого усе на світі втрачає сенс, є здоров'я. Хатнім скарбом називають домашнє майно. Говоримо також про мовні, історичні, культурні скарби народу.

Юридична сутність слова "скарб" визначена у частині 1 статті 343 ЦК: "Скарбом є закопані у землю чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності"149. Отже, скарбу притаманні три ознаки. Скарб - це:

- цінна річ;

- прихована від оточення;

- яка не має власника.

Цінною річчю в контексті цієї статті є не лише коштовне каміння, золоті та срібні монети, коштовні метали чи вироби з них. Такою слід вважати і першодруки, історичні документи, ужиткові речі, вироблені, наприклад, з кості, каменю, кераміки чи скла. Однак не можуть вважатися скарбом археологічні знахідки, попри їх історичну та наукову цінність.

Прихованість від оточення може бути результатом цілеспрямованих дій власника: втікаючи від реальної небезпеки, він закопав свої золоті прикраси, столове срібло, сподіваючись на своє повернення. Таке часто траплялося під час революцій та війн. Цінні речі можуть виявитися під землею в результаті стихійного лиха (землетрусу, урагану, суховію тощо), тобто поза волею власника.

Скарби виявлялися випадково, під час проведення земляних, будівельних робіт або в результаті цілеспрямованих пошуків. Так, лише на місці Десятинної церкви у Києві протягом XIX та XX століть було виявлено 16 схованок. Зокрема, у 1997 р. напередодні відновлення Михайлівського монастиря було знайдено 23 гривні київського типу, загальною вагою - три з половиною кілограми. При будівництві станції метро "Лук'янівська" було знайдено кілька прикрас і 32 арабські монети. Один із останніх скарбів (золоті жіночі прикраси у мішечку, захованому у великому погребі) знайшли у 2002 р. на будівельному майданчику на вул. Великій Житомирській150. Розгляньмо три ситуації:

1. При проведенні капітального ремонту будинку робітники виявили замурований у стіні глечик із золотими монетами;

2. При проведенні археологічних розкопок було знайдено чимало жіночих золотих прикрас;

3. На горищі покинутого ветхого будинку, серед різних старих, нікому не потрібних речей було знайдено оригінал картини відомого художника.

У перших двох випадках наявність усіх ознак скарбу не викликає сумніву. Але чи можна говорити про скарб в останньому випадку, адже той, хто виніс ці старі речі на горище, очевидно, не знав про цінність картини?

Відповідь на це запитання матиме для особи, яка виявила цю картину, істотне значення. Якщо це знахідка, то вона матиме право лише на 20-ти відсоткову винагороду. А якщо це скарб?

За яких обставин можна констатувати, що власник скарбу, ім'я якого відоме, втратив за законом право власності на нього? Відповісти на це запитання важко, оскільки чинне законодавство не вважає сплив певного строку підставою для припинення права власності (про набувальну давність тут не може йти мова). Хіба що ці цінні речі, відповідно до вироку суду, були предметом конфіскації.

Протягом тривалого часу частина виявлених скарбів безкарно привласнювалася.

Відповідно до статті 140 ЦК УРСР, особа, яка виявила скарб, зобов'язана була передати його фінансовому органу у власність держави. У разі виконання нею цього обов'язку, їй видавалася винагорода у розмірі 25 відсотків від вартості зданих цінностей. У статті 343 ЦК наслідки виявлення скарбу є більш м'якими:

1. Той, хто виявив скарб, стає його власником; при цьому право власності набувається самим актом відкриття, знайдення скарбу, а не актом присвоєння, тому намір присвоїти собі річ не має значення131;

2. Якщо скарб виявлено у майні, що належало іншій особі, він стає об'єктом спільної часткової власності, у рівних частках;

3. Якщо скарбом є пам'ятка історії та культури, його власником стає держава;

4. Той, хто виявив скарб, що є пам'яткою історії та культури, має право на 20 відсотків його вартості у разі негайного повідомлення про це органові міліції або органові місцевого самоврядування.

Особа, яка виявила скарб під час розкопок, пошуків, які вона проводила відповідно до трудових чи договірних обов'язків, не має права на винагороду від держави.

Знайдені скарби зберігаються у Музеї скарбів у Києво-Печерській лаврі, у Михайлівському соборі, Музеї історії України та Музеї археології.

Презумпція правомірності

"Володілець майна припускається власником його, поки не буде доведено протилежного, тобто поки хтось інший не докаже свого більшого, кращого права на це майно", - так було написано у циркулярі Народного комісаріату юстиції УСРР від 22 березня 1922 р.

Презумпція правомірності володіння була вперше законодавчо закріплена у статті 49 Закону України "Про власність": "Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом". У частині 2 статті 328 ЦК було істотно посилено акценти, оскільки йдеться в ній про презумпцію законності набуття права власності: "Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права не встановлена судом".

Хоча у статті 61 ЦПК юридичні презумпції не включені до підстав звільнення від доказування, це упущення не може знівелювати процесуально-правового значення юридичних презумпцій взагалі і презумпції законності набуття права власності - зокрема152.