Задля задоволення своїх інтересів фізичні та юридичні особи постійно присутні у цивільному обороті чи то як виробники, чи як споживачі (покупці). Одні поспішають на ринок, щоб обміняти товар на гроші, інші, навпаки, щоб обміняти гроші на товар. Кожен своєю волею відчужує (робить чужим) одне і набуває (робить своїм) інше. І все це опосередковується за допомогою договорів: усних чи письмових, зі свідками чи без них, з нотаріальним посвідченням чи без нього.
Проте тут же виникає слушне запитання: йдеться про договори щодо відчуження речі чи про договори про відчуження права власності на речі?
У літературі домінує точка зору, згідно з якою за договором відчужується річ; у попереднього власника право власності припиняється і тут же виникає заново у покупця чи обдарованого.
Що ж до законодавства, то у ньому поступово утверджується інша концепція. Так, відповідно до частини 4 статті 12 ЦК, особа може за відплатним чи безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі. У статті 363 ЦК визначено момент переходу частки у праві спільної часткової власності, а у частині 4 статті 362 ЦК - умови переведення на співвласника прав та обов'язків покупця. Згідно із статтею 8 Закону України "Про відходи", право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої у порядку, визначеному законом. Про перехід права власності на земельну ділянку йдеться у статті 132 ЗК. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює порядок державної реєстрації переходу речових прав на рухоме майно. У той же час, як зазначено у статті 655 ЦК, обов'язком продавця є передання майна у власність, а не передання права власності на майно.
Та, як кажуть, крига скресла. Право власності може передаватися, переміщатися від однієї особи до іншої. Тобто право власності здатне рухатися.
Рух права власності від одного власника до іншого, що засвідчує зміну власника, може відбутися:
- за волею власника або помимо і навіть всупереч його волі;
- з грошовим відшкодуванням або без нього.
Примусове передання права власності від однієї особи до іншої можна вважати позбавленням цього права, а в окремих випадках - навіть карою за правопорушення.
У разі дарування речі перехід права власності здійснюється за волею власника і навіть ініціюється ним. Конфіскація зумовлює набуття державою права власності всупереч волі засудженого.
1. Набуття права власності за договором
Існує ціла система договорів, зміст яких зводиться до відплатної чи безвідплатної передачі права власності іншій особі: купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, позика, довічне утримання (догляд), спадковий договір. Тобто йдеться про договори як механізм перенесення уже існуючого права власності від первинного (попереднього) власника до вторинного (наступного) набувача.
Але слід при цьому мати на увазі, що укладення договору в багатьох випадках ще не знаменує собою передання права власності, оскільки такий результат може зумовлюватися його виконанням.
Кожен із названих договорів є актом здійснення власником свого права розпорядження річчю і водночас юридичним фактом, відповідно до якого право власності передається відчужувачем новому власникові. Іншими словами, право власності - відносно стабільна категорія, власники ж можуть змінюватися безліч разів.
Вторинне набуття права власності нерідко пов'язується із правонаступністю, тобто з переходом до нового власника не лише прав, але й обов'язків (обтяжень) попереднього власника. Так, до нового власника майна, яке є предметом договору оренди, перейдуть обов'язки попереднього власника як орендодавця до закінчення строку договору; члени сім'ї власника житлового будинку в разі його продажу збережуть своє право на проживання у ньому (сервітут); спадкоємець набуде не лише право власності на будинок, а й борги спадкодавця.
Договір міни
Договір дарування
Договір позики
Договір довічного утримання
Спадковий договір
Договір ренти
Інші договори
Момент переходу
Відновлення права