Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Право управління

Думка про необхідність включити управління у поняття власності висловлена в нашій літературі давно. "Поняття управління стає невід'ємним атрибутом поняття власності і, навпаки, поняття власності є невід'ємним атрибутом поняття управління. Як функція продуктивних сил управління завжди є управління речами, як функція власності - управління особами"204.

У частині 2 статті 3 Закону СРСР "Про власність в СРСР" 1990 р. було зазначено, що "власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, здійснює своєю владою управління ним і може вчиняти щодо нього будь-які дії, не заборонені законом". Услід за цим Є. О. Харитоновим неодноразово висловлювалися пропозиції про включення до змісту права власності права на управління майном. На його думку, управління - це зусилля, спрямовані на організацію, впорядкування та вдосконалення використання речі205.

З погляду вищенаведеного наукового розуміння змісту права розпорядження, ця пропозиція має достатні аргументи. Адже визначенням фактичної та юридичної долі речі не охоплюється увесь комплекс дій, які власник має право вчиняти задля збереження та примноження свого майна. Йдеться, зокрема, про право на укладення договорів ремонту, страхування, охорони, про право на вчинення низки фактичних дій, які засвідчують господарське ставлення власника до свого майна.

Водночас слід зауважити, що в українській мові одним зі значень слова "розпоряджатися" є - поводити себе як хазяїн, хазяйнувати, поряд кувати206. До того ж слово "рядити" - означає причепурювати що-небудь, порядкувати, верховодити207. Відповідно до цього, рядити - це і визначати такий режим тримання, зберігання речі (автомобіля, речі, що швидко псується, чи речі, яка може бути знищена гризунами або комахами), який застеріг би власника від втрат.

Ця обставина дає підставу дійти висновку, що розпорядженням річчю можна було б додатково вважати і встановлення такого режиму, який забезпечив би не лише фізичне збереження речі, а й одержання якнайбільшої користі від неї. Іншими словами, розпорядження можна б трактувати і як порядкування, наведення ладу. За умови такого трактування поняття розпорядження і, відповідно, права розпорядження, можна було б і надалі послуговуватися усталеною тріадою.

У цьому контексті інтерес становить поняття управління державним майном, що міститься у статті 1 Закону України "Про управління об'єктами права державної власності",- здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням цими об'єктами, з метою задоволення суспільних та державних потреб. Тобто управління визнано узагальнюючим терміном, який охоплює собою усі можливі дії власника208.

Очевидно, що саме так слід трактувати частину 2 статті 327 ЦК, у якій йдеться про управління майном територіальної громади.

Право вимоги

Як уже зазначено, у зміст права власності конкретної особи, тобто права суб'єктивного має входити не лише право на власні дії, а й право вимагати від "усіх і кожного" утримуватися від дій, які могли викликати його порушення209.

Якщо виникла реальна загроза порушення права власності або таке порушення уже відбулося, власник може пред'явити відповідну вимогу безпосередньо своєму кривдникові або звернутися до органу міліції, до іншого органу державної влади або органу місцевого самоврядування із заявою про надання допомоги у відновленні права власності.

Межа права власності

Кожне право особи завжди має свою межу (обсяг), і саме цим право відрізняється від свавілля, тобто нічим не лімітованої можливості вчиняти все, що заманеться210. Це стосується і права власності: право діяти на власний розсуд не можна тлумачити як можливість вчиняти все, чого особа забажає. Діяти на власний розсуд - значить діяти вільно, без примусу, але у межах незаборонених чи дозволених варіантів поведінки. Межа права взагалі і права власності зокрема - категорія, зумовлена суспільними інтересами, а отже, - категорія демократична.

Межа прав власника щодо володіння, користування, розпорядження річчю може бути загальною для всіх. Водночас обсяг прав конкретного власника може бути звужений на підставі закону, моралі, звичаю або договору.