Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Сучасна ситуація

1. Охорона права власності

Охорона власності - це вжиття власником різноманітних заходів, спрямованих на забезпечення цілісності свого майна, його схоронності від найрізноманітніших небажаних обставин: негоди, стихійного лиха, нападу зловмисника, дикого звіра тощо.

Недоторканність чужого майна забезпечувалася християнським вихованням, власним батьківським прикладом, а то й за допомогою паска (ременя).

Ознакою хазяйновитості чоловіка та жінки було дбайливе ставлення до свого майна, його охорона. "А Підпара знов ходить, стереже клуні, суворий, безстрашний, готовий оборонити своє не рушницею тільки, а і зубами".

Особливим видом охорони самих жителів українських Карпат та їхнього майна віддавна було спорудження гражди, тобто масивної дерев'яної стіни, подібної до фортечного укріплення272. Майже у кожному дворі був собака, який мав сповістити господаря про небезпеку. Ноги коней, щоб вони не втекли, сплутували мотузкою. На полонинах вівчарі збирали овець на ніч у кошари, на шиї кожної було металеве калатало, яке допомагало знайти ту, що загубилася. Сіно, щоб не пропало, складали у копиці.

У суспільній свідомості було сформоване шанобливе ставлення до чужого майна, зокрема майна громади та церкви.

Низькооплачувана, а подекуди й майже безоплатна праця в колгоспі призвела до виникнення прірви між ставленням до свого майна і колгоспного чи державного. "На станцію Сватово для радгоспу "Тополі" ще взимку прибули комбайни. Частину їх використали, а решта стоїть із зими на станції... Комбайни заросли бур'яном, охорони немає...".

Охорона від зазіхань

"Не кради",- із Заповідей Божих. "Не рухай чужого майна", - із заповіді внучки гетьмана Івана Брюховецького, матері козацького отамана Михайла Чайківського.

Охорона права власності від посягань на нього має давню законодавчу історію. Так, у статті 12 Короткої редакції "Руської правди" було зазначено, що у разі, якщо хтось візьме чужого коня, зброю чи одяг, а хазяїн упізнав їх у своїй общині, то він має право взяти собі 3 грн за кривду ("обидоу"). Така ж кара була визначена у статті 37 і за викрадення чужого пса, яструба та сокола. А за статтею 36, злодій мав заплатити хазяїнові за голуба і курку 9 кун, а за качку, гусака, журавля або лебедя - 30 розань.

У статті 23 за крадіжку бобра, за знищення борті (вулика), посічення дерева на межі була передбачена кара у 12 грн. У Поширеній редакції "Руської правди" каралося підпалення чужого гумна, двору, убивство свійських тварин.

Ці законодавчі заходи були спрямовані не лише на покарання винних, а й на застереження інших від зазіхання на чуже майно.

У подальшій українській історії захист права власності здійснювався за допомогою різноманітних компенсаційних та кримінальних санкцій.

Після жорсткої 1931 р. відбувається масове забуття заповіді "не кради". Влітку 1932 р. українські газети зарясніли замітками про "перукарів", "парикмахерів". Найчастіше ними ставали жінки, які впадали у відчай, дивлячись на своїх голодних дітей. Ножицями стригли вони ще м'які колоски,- на рятівну кашу для дітей. Злодійство, яке ще недавно викликало зневагу всієї громади, усього миру, поступово ставало нормою життя: "узяти" щось з колгоспного поля, ферми чи державного підприємства не вважалося крадіжкою, оскільки так робили чи не всі, насамперед керівництво.

Весь радянський період нашої історії відзначався особливо жорсткими засобами охорони соціалістичної власності, "соціалістичного майна". "Соціалізм не зможе добити і поховати капіталістичні елементи і індивідуально-рвачеські звички, традиції (що служать основою злодійства), розхитують основи нашого суспільства, якщо він не оголосить суспільну власність (кооперативну, колгоспну, державну) священною і недоторканною... і не відіб'є бажання... розкрадати суспільну власність...",- із листа Й. Сталіна до Л. Кагановича і В. Молотова.

До концентраційного табору можна було потрапити за те, що взяв з контори ручку і кілька аркушів паперу, бо діти не мали на чому писати .

Одним із способів охорони державної власності було встановлення постановою Пленуму Верховного Суду РСРФР від 29 червня 1925 р. презумпції державної власності: у разі спору про приналежність майна державі, громадській організації або громадянину, держава визнається власником, доки не буде доведене протилежне278.

7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації й зміцнення громадської (соціалістичної) власності" (її текст був написаний власноручно Сталіним), у якій було записано таке: "ЦВК і РНК Союзу PCP вважають, що громадська власність (державна, колгоспна, кооперативна) - основа радянського ладу, вона священна й недоторканна, і людей, що роблять замах на громадську власність, треба розглядати як ворогів народу; у зв'язку з цим рішуча боротьба з розкрадачами громадського майна є найперший обов'язок органів радянської влади... Застосувати як захід судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна вищу міру соціального захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, зі зміною при обставинах, що пом'якшують провину, позбавленням волі на час не менше як десять років із конфіскацією всього майна. Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у справах про крадіж колгоспного та кооперативного майна".

У розпорядженні Нарком'юсту УСРР від 14 вересня 1932 р. повідомлялося, що "лише одних розстрілів по республіці уже винесено по 250 справах". На початок 1933 p., тобто за неповні п'ять місяців, було засуджено 54645 осіб, з них до страти - 2110, виконано смертний вирок - щодо тисячі осіб279.

Вам слово, товаришу маузер

Володимир Маяковський

"Голова колгоспу Левченко десь до десяти злодіїв зловив у колгоспі і всіх рішив, всіх забили до смерті. Не віриться, що то злодії, то ті, хто вмирав з голоду. Серед них був сусід, який був у церкві, здається, старостою, ніколи нічого не взяв, а коли сім'я почала вмирати, пішов украсти у колгосп, попався - і вбили, як "злодія". Отакі "злодії".

Сучасна ситуація

Власник має право охороняти своє майно будь-якими засобами: закривати на ключ, встановлювати металеві грати на вікнах та дверях, огороджувати садибу високим муром, тримати сторожових собак, встановлювати сигналізацію, укладати договори про охорону з фізичними чи юридичними особами, зберігати коштовності та гроші у банківських сейфах тощо. Проте власник не має права застосовувати такі засоби охорони майна, які можуть створити небезпеку для інших людей.

Злочини проти власності

У Кримінальному кодексі України визначено покарання за 14 самостійних видів злочинів "проти власності"281: крадіжка; грабіж; розбій; викрадення шляхом демонтажу електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання; вимагання; шахрайство; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою; привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї; умисне знищення або пошкодження майна; погроза знищення майна; необережне знищення або пошкодження майна; порушення обов'язків щодо охорони майна; придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Рейдерство

Термін "рейдер" походить від англійського слова "ride" - їздити верхи. Згодом це слово набуло інших значень, зокрема - вторгнення на чужу територію з метою загарбання різних цінностей.

Рейдерство в Україні набуло особливого розмаху в останнє десятиріччя і виявляється у застосуванні "корпоративного шантажу": оспорюванні результатів приватизації, доведенні до банкрутства компанії з подальшим придбанням її майна тощо.