Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Віндикаційний позов чи віндикація

Згідно із частиною 1 статті 60 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

У статті 61 ЦПК серед обставин, які не потребують доведення в суді, не названо презумпції. Однак ця явна помилка не може перекреслити чи, тим більше, скасувати те процесуально-правове значення, яким наділені обставини, які презюмуються. Без врахування цього усі презумпції, зокрема ті, що містяться у Цивільному кодексі, втратили б сенс. А це означає, що прогалина, яка є у названій статті, має заповнюватися судом за допомогою наукової розумності.

У справах про віндикацію предметом доказування є ряд обставин: належність права власності позивачеві; статус відповідача (добросовісний чи недобросовісний набувач); вибуття речі за волею чи поза волею власника або особи, якій було довірено річ, тощо.

Вимога надати суду докази наявності у позивача права власності беззастережно стосується нерухомості, транспортних засобів, право власності на які органічно пов'язане із державною реєстрацією. Тому до вимоги про захист права власності на квартиру чи земельну ділянку позивач має додати відповідний документ (свідоцтво про право на спадщину, державний акт про право власності на землю, договір дарування тощо). Презумпція правомірності володіння (ч. 2 ст. 328 ЦК) у цій ситуації означатиме законність видання цих документів, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Застосування цієї презумпції щодо рухомого майна зобов'язує суд повірити позивачеві на слово, якщо відповідач не надасть суду достовірних доказів незаконності заволодіння і тримання у себе речі позивачем328.

Вимагаючи захисту права власності, позивач, як уже зазначалося, повинен надати суду докази його порушення, оспорювання чи невизнання відповідачем.

Віндикаційний позов чи віндикація

Що з них є способом захисту права власності?

"Віндикаційний позов", - вважає переважна більшість науковців. Віндикаційний позов було названо одним зі способів захисту речового права власності і у статті 313 першого варіанта проекту Цивільного кодексу. Довелося докласти чималих зусиль, щоб у кінцевому варіанті проекту цієї хибної тези не було.

Деякі автори називають віндикаційний та негаторний позови засобом і навіть заходом захисту права власності. Однак ні способом, ні засобом і ні заходом захисту права власності, як і будь-якого іншого права, позов не є.

"Віндикаційний позов" та "віндикація" - це терміни, кожен з яких має самостійне поле застосування. Віндикаційний позов - це вимога до суду про витребування речі від відповідача (відновлення права володіння), тобто це лише початковий етап процесу захисту. Втім сам факт пред'явлення віндикаційного позову ще не засвідчує його обґрунтованості. Треба мати на увазі й те, що задоволення позову це хоча і дуже важливий, але все ж не остаточний етап, адже рішення суду ще слід виконати.

Кінцевим, завершальним етапом процесу захисту права власності є віндикація, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення права власності. З цих міркувань вживання словесної конструкції "віндикаційний позов як спосіб захисту" не має достатньої підстави.

Тому способом захисту права власності має вважатися віндикація, реально здійснена на підставі рішення суду.

Підсумок

Для забезпечення недоторканності права власності як однієї із засад цивільного законодавства маємо утверджувати у правосвідомості пересічного громадянина, адвоката, нотаріуса, судді кілька дуже важливих тез:

1. Злочинні дії не є підставою для припинення права власності фізичної особи, щодо якої вони були спрямовані.

2. Оскільки злочинець не став власником майна, яким він заволодів, він не може передати покупцеві того права, якого він сам не має.

3. Вирішення колізії інтересів власника і незаконного, хоча і добросовісного набувача, на користь власника є розумним і справедливим.

4. Покладення на незаконного, але добросовісного набувача ризику вибору контрагента має стимулювати його до обачності та обережності, тобто до самоохорони.