Фінансове право - Лучковська С.I. - 4. Поняття та зміст правового механізму податку

Податок — це складна система відносин, комплексне економіко-правове явище, яке містить у собі сукупність певних взаємодіючих складових елементів, кожен з яких має самостійне юридичне значення. У зв'язку з цим податкові закони, які регулюють окремі види податків, тобто спеціальні податкові закони, повинні мати відповідну обов'язкову структуру. Українське податкове законодавство через визначення принципу єдиного підходу елементами такої структури визначає платника податку, об'єкт оподаткування, джерела сплати податку, податковий період, ставки податку, строки та порядок сплати податку, підстави для надання податкових пільг.

Закріплення цих елементів у положеннях законодавства формує правову конструкцію податку, що втілюється у відповідну форму, пов'язану з дослідженням правового механізму податку як системи всіх елементів податку, що характеризують його як цілісне економіко-правове явище, чітко визначаються податковим законом і створюють умови для виникнення у платника обов'язку зі сплати податку.

Серед елементів правового механізму податку виокремлюють обов'язкові і факультативні елементи.

Обов'язкові елементи дозволяють законодавчо закріпити окремий податок, без них податкове зобов'язання не може вважатись встановленим.

Вони, у свою чергу, включають дві групи елементів:

1) основні елементи правового механізму податку, які визначають сутнісні характеристики податку, формують головне уявлення про зміст податкового механізму. До них відносяться:

- платник податку,

- об'єкт оподаткування,

- ставка податку;

2) додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують специфіку конкретного податкового платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, їх сукупність різна залежно від ступеня деталізації податкового механізму. За характером деталізації ці елементи поділяють на:

- додаткові елементи правового механізму податку, які деталізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування тощо);

- додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення, зокрема податкові пільги, строки, методи й способи сплати податку, бюджет чи фонд надходження податку тощо.

Отже, до додаткових елементів обов'язкового характеру належать:

- податкові пільги;

- предмет, база, одиниця оподаткування;

- джерело сплати податку;

- методи, способи і строки сплати податку; ~ особливості податкового режиму;

- бюджет або фонд надходження податку;

- особливості податкової звітності.

Факультативні елементи є необов'язковими для правового механізму податку й підкреслюють своєрідність конкретного податкового механізму ( наприклад, ведення спеціальних кадастрів з податків на майно, специфічних реєстрів тощо).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Обсяг податкових зобов'язань платників податків перед державою буде залежати від їх резидентського статусу, тобто належністю платника до резидента й нерезидента держави, який визначається за допомогою чітко встановлених законодавством критеріїв.

Від поняття платника податку слід відрізняти пов'язані з ним похідні поняття носія податку, податкового представника й податкового агента.

Носій податку—це особа, яка несе податкове навантаження в результаті процесу перекладення податку. Іноді, щоб підкреслити вищевказане явище, вживають терміни юридичний платник і фактичний платник, маючи на увазі, що носій податку є фактичним платником, а юридичний платник є формальним платником.

Податковий агент — особа, яка зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету або державного цільового фонду від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм закону.

Податковий представник—особа, яка виконує юридичні дії від імені платника податку в межах повноважень, які пов'язані із сплатою податків, у результаті чого виникають, змінюються або припиняються права й обов'язки платника податків.

Під об'єктом оподаткування слід розуміти предмет оподаткування, що перебуває у відповідному юридичному відношенні до суб'єкта оподаткування, й при цьому такий зв'язок обумовлює виникнення податкового зобов'язання. Предмет оподаткування — це те, на що безпосередньо спрямоване відношення оподаткування.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт послуг), у тому числі митна, або II натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Поняття предмета оподаткування характеризує фактичний зміст того, що оподатковується, а поняття об'єкта оподаткування охоплює як фактичний бік, так і юридичний зміст. Об'єкт переважно відрізняється від предмета ще й рівнем конкретизації того, що оподатковується або оподатковуваних речей. Адже переважно не всі види із конкретного класу предметів залучаються до оподаткування. Через об'єкт оподаткування із множини предметів має бути чітко й однозначно виділений саме той, що підлягає оподаткуванню згідно із законодавством. Наприклад, доходи як об'єкти оподаткування можуть бути отримані в різній формі—у вигляді грошових коштів у національній та Іноземній валюті, майна, безкоштовних послуг тощо.

У загальному сенсі податками обкладаються різноманітні реальні речі, факти, дії, відношення, блага як матеріального характеру (земельні ділянки, заробітна плата, прибуток, будівлі, транспортні засоби тощо), так і нематеріального (права на певні дії тощо). Вони в загальному вигляді і є предметами оподаткування.

Джерело податку—певний резерв, економічний показник, грошовий фонд, що використовується для сплати податку. Виділяють лише два джерела, за рахунок яких може бути сплачений податок, — дохід і капітал платника. Як правило, податки сплачуються із доходів платника. Відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених статтею 7 цього закону.

Податкова база — це кількісна характеристика, кількісний вираз об'єкта оподаткування. База оподаткування є основою для обчислення суми податку, оскільки до неї власне й застосовується безпосередньо ставка податку. Поняття податкової бази застосовується саме для мети обчислення податку.

Одиниця оподаткування — елементарна частина податкової бази, відносно якої встановлено податкову ставку, тобто яка використовується для кількісного виразу податкової бази. Це одиниця виміру вираженого через базу об'єкта оподаткування (наприклад, потужність двигуна може виражатися в різних одиницях - кінських силах, кіловатах). Залежно від виду бази оподаткування одиниці оподаткування можуть бути фізичними або грошовими.

Ставка податку—це розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від способу визначення суми податку (за методом встановлення) виділяють тверді й процентні ставки. Тверда ставка визначає фіксований розмір податку на одиницю оподаткування. Процентні ставки визначають розмір податку у вигляді певного відсотка від одиниці оподаткування.

Строк сплати податку—період, що починається з моменту виникнення податкового обов'язку й закінчується моментом закінчення строку сплати податку.

Податковий період —- це визначений законом період, протягом якого завершується процес формування податково! бази й остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Від податкового періоду слід відрізняти поняття звітного періоду, тобто періоду підведення підсумків (остаточних чи проміжних), складання й надання в податковий орган податкової звітності. Іноді податковий і звітний періоди можуть збігатися.

Податкові пільги—це повне або часткове звільнення платника від податкового зобов'язання (тобто скорочення його розміру) або відстрочення чи розстрочення його виконання з метою стимулювання певних видів діяльності, надання підтримки певним категоріям платників і досягнення інших соціальних цілей.

Відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року розстрочення податкових зобов'язань надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту. Відстрочення Податкових зобов'язань надається на умовах, за якими основна сума податкових зобов'язань та нараховані на неї проценти сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання або одноразово у повному обсязі.

Різновидом податкових пільг є податкові кредити, які регламентують суму, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду у випадках, визначених законом. Відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року податковий кредит—це сума (вартість) витрат, понесених платником податку — резидентом у зв'язку а придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

За критерієм платників податків податкові пільги можуть бути загальними (стосуються всіх платників податків) і спеціальними (застосовуються лише щодо окремих груп платників податків).