Фінансове право - Мацелик М.О. - Вступ

Державоцентризм (адміністративне управління) із радянського часу і тодішньої фінансово-правової доктрини механічно був перенесений у нові історичні й економічні реалії — становлення демократичного устрою держави. При цьому ознаками радянської фінансово-правової доктрини були:

• держава, як єдине джерело фінансового права, за абсолютизації прав та інтересів держави у сфері публічних фінансів;

• неврахування природних прав і законних інтересів усіх інших суб'єктів фінансових правовідносин;

• культивування патерналізму у фінансово-правовій політиці;

• ототожнення фінансового права з приписами, що містяться виключно у НПА держави чи її органів та органів місцевого самоврядування — догма фінансового права.

Зокрема серед догм радянської доктрини згадуються:

• поняття, структура та види позитивних норм фінансового права та їх об'єднань у різноманітні субінститути, інститути, розділи та під галузі;

• фінансово-правові та інші нормативні акти, в яких вони викладені;

• систематизація нормативних актів;

• юридична техніка тлумачення та застосування позитивного фінансового права;

• суб'єктно-об'єктні склади у фінансовому праві тощо.

Такий суто позитивістський підхід до розуміння фінансового права зокрема та права в цілому, за якого воно розглядається як явище виключно суб'єктивне, внаслідок чого заперечується навіть часткова його незалежність від держави, не має перспектив.

Насамперед позитивізм є:

1) нездоланною методологічною перешкодою на шляху пізнання об'єктивних явищ фінансового права, що перебувають поза позитивними нормами і не можуть бути охоплені ними за своєю природою субінстанціональних якостей фінансового права. Феноменологічного, герменевтичного, аксіологічного та інших об'ємних, різноплощинних адекватних вимірів фінансового права за цим підходом зробити неможливо, хоча саме вони нині гостро затребувані об'єктивними потребами суспільного прогресу;

2) формальна визначеність, нормативність фінансового права державою не є насправді його субстанціональною рисою, оскільки вона не властива внутрішньо всім відомим його проявам. А суспільні відносини з приводу публічних фінансів, що унормовані державою, характеризуються насамперед своєю апріорною, додержавною нормативністю;

3) на конституційному рівні в Україні закладена необхідність переходу до людино-центристського типу суспільного прогресу. Людина, а не держава, як було в попередню історичну епоху, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії, а не навпаки, як резюмується у ст. 3 Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини стало головним обов'язком держави.

Зміна парадигми суспільного розвитку є практичним затребуванням нових соціально-філософських концепцій, зарубіжна та вітчизняна постсоціалістична юриспруденція намагається переосмислити свої світоглядні засади, виробити новий, адекватний методологічний інструментарій, який природно впишеться уі логіку зміни епох наукового знання. З'явилися нові постмодерністські концепції і підходи до пізнавальної діяльності, науковості, до її ідеалів, критеріїв, меж, співвідношення юридичної науки з емпіричним та іншим позанауковим знанням, до соціокультурних передумов наукового мислення, що з неминучістю змушує переглядати наявні концепції та теорії права.

Системоутворюючою категорією науки пострадянського фінансового права має стати категорія "начала фінансового права". Наукою фінансового права вона ніколи раніше не тільки не досліджувалась, а й не вживалася взагалі. Це зумовлено безліччю причин, з яких тут вирізнимо лише декілька. По-перше, у попередній період розвитку науки фінансового права не було ні практичної, ні теоретичної потреби у виділенні цієї категорії. По-друге, наука фінансового права ще не досягла потрібного рівня розвитку для виокремлення цієї категорії. Нині визріла об'єктивна необхідність в обґрунтуванні цієї категорії, а досягнутий рівень розвитку науки фінансового права дає змогу це зробити. Така зміна вихідних категорій науки фінансового права цілком природна, оскільки вже відбулася зміна парадигм суспільного розвитку.

Глибинні начала фінансового права зумовлені первинною потребою індивіда і держави забезпечити своє існування, зберегти себе як явище, як феномен, тобто поява й існування цих начал продукуються первородними інстинктами самозбереження індивіда і держави. Однак, якщо індивід є продуктивною силою суспільства й за своєю природою здатний сам створювати умови самовідтворення (у т. ч. створити із собі подібних суспільство і продукувати появу держави на відповідному етапі розвитку), то держава такою властивістю не наділена.

Справжнім призначенням фінансового права з позицій природно-позитивної доктрини фінансового права і принципу соціального натуралізму, що випливає з чинних нині конституцій пострадянських держав, є досягнення суспільно необхідного компромісу щодо публічних фінансів між виробниками новоствореної доданої вартості та інститутами публічної влади, встановлення та підтримка, забезпечення балансу їх природних прав і законних інтересів, вироблення правових механізмів, завдяки яким стануть повніше задовольнятися на основі принципу конкуренції заявлених суспільних потреб саме ці потреби, з одного боку, і не пригнічувати і, тим більше, не знищувати, що має нині місце, а навпаки, якнайшвидше прирощувати можливості приватного сектору суспільного виробництва задовольняти власні потреби і виробляти водночас вагоміший публічний фінансовий продукт, що дасть змогу повніше задовольняти зростаючі суспільні потреби завтрашнього дня, у публічних фінансах, з іншого боку.

Прототипом для майбутнього фінансового права України може бути чинне право ЄС, основною властивістю якого є рівність як інструмент, що стала наслідком іншого імперативу сучасної епохи — визнання найвищою неперехідною цінністю природних прав та свобод людини. Проте межею такої свободи є така сама свобода інших індивідів. З позицій природно-позитивної доктрини права та принципу соціального натуралізму визначенням істинного фінансового права має стати його рівність як інструмент для всіх суб'єктів фінансових правовідносин. Це аксіома.

Найважливішим аксіологічним началом істинного фінансового права є принцип адекватності інтересів (більш відомий як принцип справедливості) виробника суспільних благ та відповідного інституту публічної влади з приводу тієї частки новоствореної суспільної вартості, яка переходить із власності її творця у власність держави чи органу місцевого самоврядування та досягнення на цій основі правового консенсусу між ними. Це завдання надто складне, особливо в умовах панування правового нігілізму з обох сторін. Проте відмова від його досягнення загрожує суспільству ще суттєвішим ускладненням та небезпеками.

Щоб начала фінансового права могли відігравати винятково важливу роль у регулюванні фінансово-правової дійсності, і тим самим виконати свою історичну місію, вони мають бути нормативно закріплені в Основному законі держави безпосередньо або виведені з нього КСУ. У чинній Конституції України міститься достатньо передумов для цього. Позитивне закріплення начал фінансового права в інший спосіб також відіграє прогресивну роль, однак не дає змоги сповна скористатися закладеним у них глибинним внутрішнім потенціалом.

Проблемні питання публічних фінансів. Фінанси, як переконує величезний історичний досвід людства, є одним із найунікальніших, найдавніших і найдивніших, найстабільніших у субстанціональних проявах та безкінечно мінливих за змістом і формами феноменів людської цивілізації. Власне, межа між істинно людською цивілізацією та доцивілізаційним часом розвитку людства (періодами дикості та варварства) і зумовила появу фінансів. Із прогресом людського суспільства з незчисленної кількості форм прояву конкретних фінансових відносин поступово диференціювалися, сформувались і якісно вирізнилися з-поміж інших як самодостатня субстанція публічні фінанси. У взаємодії з інститутами публічної влади вони стали найвпливовішим фактором суспільного розвитку, його незмінною домінантою.

Публічні фінанси в процесі еволюції набули субстанціональних якостей, завдяки яким можуть однаково спричинювати суспільний як прогрес, так і регрес, системні руйнування суспільних досягнень і цінностей* Щоб запобігти останньому або хоча б зменшити негативні впливи публічних фінансів на суспільний розвиток, необхідно насамперед вчасно та повною мірою з'ясувати їх сутнісні і змістовні риси, що постійно еволюціонують, закономірності внутрішнього розвитку і взаємодії із суспільством, державою, вчасно внести назрілі адекватні корективи у суспільне регламентування публічних фінансів.

Вперше у сучасній класичній формі конституційну процедуру регламентування публічних фінансів було запроваджено в Основному законі Федеративної Республіки Німеччини від 23 травня 1949 р. Німецький народ у такий спосіб насамперед прагнув поставити надійний заслін на майбутнє волюнтаризму з боку правлячих кіл у поводженні з публічними фінансами та унеможливити використання їх в антинародних, негуманних інтересах, що зобов'язувало публічну владу підпорядкувати публічні фінанси завданням поліпшення добробуту і благополуччя всього населення країни. Зокрема, конституційному регламентуванню публічних фінансів ФРН повністю присвячено окремий розділ "Фінанси" Основного закону держави.

Крім ФРН, у Європі спеціально на рівні засад публічні фінанси регламентуються Конституцією Австрійської Республіки (розділ V "Контроль за розрахунковою і фінансовою діяльністю"), Конституцією Республіки Албанія (частина ХІІІ "Державні фінанси"), Конституцією Бельгії (частина V "Про фінанси"), Конституцією Греції (глава VI "Оподаткування і управління фінансами"), Конституцією Іспанії (розділ VІІ "Економіка і фінанси"), Конституцією Республіки Кіпр (частина XI "Положення про державні фінанси"),

Конституцією Литовської Республіки (глава XI "Фінанси і державний бюджет") тощо.

Конституції багатьох неєвропейських держав також спеціально регламентують публічні фінанси. Ґрунтовний аналіз цих Конституцій, особливо їх частин, присвячених конституційному регламентуванню публічних фінансів, засвідчує, що застосування саме такого підходу до правового регулювання публічних фінансів дає змогу докорінно змінити на краще, порівняно з попередніми підходами, використання публічних фінансів, управління ними, а головне — багатократно примножити їх. Проте і тут є свої особливості.

Верховна Рада України підтримала конституційно-правову доктрину публічних фінансів четвертої, найпрогресивнішої конституційної моделі — моделі соціально-інструментальної демократичної сучасної конституції, яка вже реалізована в повному обсязі багатьма державами світу. Згідно з цією доктриною конструкція "суспільного багатства", застосована до публічних фінансів, визначена у Конституції України мірою свободи контрагентів держави в обов'язковому формуванні публічних фондів фінансових ресурсів. Інакше кажучи, частина їх приватної власності, на яку не поширюється правовий режим "суспільного багатства", апріорі безроздільно і повно перебуває у їх повній власності, щодо якої вони вправі здійснювати повний набір правомочностей власника. На вилучену державою частку приватної власності контрагентів держави з приводу публічних фінансів, на яку в належній правовій формі поширюється юридичний режим "суспільного багатства", її виробники претендують разом з іншими членами суспільства, але вже не як приватні власники, а тільки як споживачі суспільних благ.

Але й у держави, згідно з Конституцією України, не виникає права власності на створене в такий спосіб суспільне багатство — вона від імені суспільства тільки здійснює управління та розпоряджається ним. Більше того, як зазначено у ст. 95 Конституції України, держава в юридичній конструкції "суспільне багатство" є зобов'язаною стороною, управомоченою здійснювати тільки передбачені суспільством дії. Тобто вона не є реальним власником Державного бюджету України, а від імені істинного власника — суспільства — здійснює його права "лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України". Як бачимо, конструкція "суспільного багатства" є встановленою у Конституції України мірою необхідної поведінки держави щодо публічних фінансів.

У найбільш соціально орієнтованих країнах масштаби державного перерозподілу публічних фінансів ще набагато більші, ніж у Польщі. Наприклад, у Швеції цей показник сягає 60 % ВВП, що дає змогу їй мати справді соціальне обличчя.

В Україні, з урахуванням Пенсійного фонду, частка держави у перерозподілі ВВП дорівнює 40 %. Однак, якщо врахувати масштаби тіньової економіки у нашій державі, то участь її у перерозподілі ВВП, як мінімум, удвічі менша, ніж в інших країнах, і відповідає рівневі соціального розвитку людського суспільства на рубежі XIX — початку XX ст. Тому прагнення нинішнього уряду ще більше зменшити цю частку в Законі про Державний бюджет України на 2007 р. можна розцінити, як прикру помилку. Запобігти такій практиці правлячих еліт у країні, як переконує європейський та світовий досвід, можна тільки наданням публічним фінансам конституційно-правових конструкцій.