Фінансове право - Мацелик М.О. - Тема 2. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

2.1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання.

2.2. Фінансове право в системі права України. Наука фінансового права.

2.3. Система та джерела фінансового права.

2.1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання

Галузь права є відносно самостійним підрозділом системи права, який складається з правових норм, що регулюють якісно специфічний вид однорідних суспільних відносин, відображає більш високий рівень системоутворювальних зв'язків, характеризується певною цілісністю та автономністю.

Будь-яка галузь права характеризується самостійним предметом та методом правового регулювання, тобто основними елементами, за якими можна розрізняти галузі права у системі права. Метод правового регулювання об'єднує об'єктивні та суб'єктивні елементи, має щодо предмета додатковий похідний характер та є юридичним критерієм виокремлення галузей права.

У теорії права наявна позиція, згідно з якою предмет та метод правового регулювання становлять галузевий юридичний режим регулювання суспільних відносин, тобто цілісну систему регулятивного впливу, якій властиві специфічні прийоми регулювання, особливий порядок виникнення та формування змісту прав та обов'язків, їх здійснення, специфіка санкцій, способи їх реалізації, а також дія єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на певну сукупність норм. Кожна галузь права з юридичного погляду виокремлюється у правовій системі саме таким режимом регулювання.

Публічне право як право організації державного управління вимагає від відповідних суб'єктів свідомо сприяти загальним інтересам, тоді як приватне право дає можливість людині прагнути до досягнення своїх індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, унаслідок яких ці дії сприяли б загальним інтересам.

Фінансове право є публічною галуззю права, оскільки сфера регулювання фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами і визначенням способу належного отримання доходів, між різними суб'єктами.

Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику. Основними нормативними актами у сфері фінансів є БКУ та щорічний закон про державний бюджет — план дій держави, яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виокремлення галузі права було названо політичну заінтересованість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність.

Предмет та метод фінансового права. Предмет правового регулювання є якісно однорідним видом суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права, для яких характерні такі риси: 1) життєво важливі для людини та її об'єднань відносини; 2) вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) стійкі, повторювані та типові відносини; 4) відносини поведінки, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами). Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

За П.М. Годме, фінансове право — галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. У відносинах, пов'язаних із формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів,' необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави у розподілі й перерозподілі НД та ВВП. Саме тому такі відносини мають грошовий характер.

Проте не всі грошові відносини є фінансовими. Наприклад, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права — хоч і мають грошовий характер. Однак, якщо торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує та сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають уже фінансовими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізованого фонду коштів. Аналогічно: видача кредиту (для позичальника) є цивільним правом, а порядок регулювання видачі (для банку) — фінансовим.

У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені владними повноваженнями: Міністерство фінансів, Державне казначейство, ДПСУ, НБУ тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть бути як державні органи, організації, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умовою для віднесення таких відносин саме до фінансових є наявність діяльності щодо мобілізації, розподілу або використання коштів централізованих та децентралізованих фондів. Наприклад, фінансові відносини виникають під час встановлення бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави; складання, розгляду та затвердження актів про бюджет; розподілу доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи; виконання державного та місцевих бюджетів; збирання податків, зборів, інших обов'язкових платежів; фінансування та кредитування; обов'язкового державного майнового й особистого страхування тощо.

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів (вказівок), який за структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів властивий публічним галузям права — конституційному, адміністративному та кримінальному. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів є органічною системою, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у т. ч. шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні категоричність та оперативна несамостійність, тому що фінанси впливають на стабільність функціонування держави та забезпечення суверенітету.

Категоричність. Наприклад, несплата своєчасно податку тягне за собою у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій з боку держави через уповноважений орган — ДПСУ. Під час застосування стягнення наявність суб'єктивної вини, на відміну від адміністративних або кримінальних відносин, не має значення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собою застосування встановлених санкцій.

Оперативна несамостійність. ДПСУ не має права обирати той чи інший вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податкових відносин — за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можуть бути змінені. До права часткової оперативної самостійності належить прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття і вирази. Суб'єкт застосування фінансово-правової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних понять.

Метод владних приписів найкраще коментувати на прикладі регулювання податкових відносин, оскільки чинне законодавство підходить до питання податків доволі суворо.

Інші методи ФП — метод субординації, метод погодження, метод рекомендації тощо. Особливо це стосується сфери муніципальних фінансів, у якій органи місцевої влади та самоврядування отримують більше самостійності у реалізації своїх повноважень, у т. ч. й у фінансовій сфері. Проте основним методом фінансового права є метод владних приписів.

Процес формування і "шліфування" в державі фінансового права відбувається постійно. Підтвердженням цього є нормо-творча діяльність парламенту України, зокрема прийняття БКУ, законів у сфері грошово-кредитної системи України, закріплення на рівні законів компетенції спеціальних фінансових органів, розгляд проекту Податкового кодексу тощо.