Фінансове право - Мацелик М.О. - Тема 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ВІДНОСИНИ

3.1. Поняття і сутність фінансово-правових норм.

3.2. Фінансові правовідносини.

3.3. Суб'єкти фінансового права.

3.1. Поняття і сутність фінансово-правових норм

Поняття відповідності відносин урегульованим певною системою нормам, як специфічної форми реалізації норми виникає лише стосовно права як сукупності норм. Це зумовлюється місцем права в житті суспільства та особливостями правової норми, виконання якої забезпечується можливістю застосування державного примусу. Такий стан притаманний будь-яким правовим нормам, у т. ч. й нормам фінансового права.

У системі права норми єдині та взаємопов'язані. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Будь-який структурний елемент, вилучений із системи права, втрачає системні функції і, як наслідок, — соціальну значимість. Лише взяті в сукупності зміст, засоби впливу, форми вираження, процедури, засоби забезпечення, а також система інформування щодо правових норм, дають можливість провести розмежування між цим регулятором та соціальними нормами суспільства, між правом та іншими регуляторами (моральними тощо), які діють у суспільстві.

Фінансово-правові норми — загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

Правовідносини є результатом дії правової норми. Вони виникають унаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Здійснюючи правовідносини, норма набуває реального "життя" і втілюється у певному акті поведінки. Це — особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується і набирає юридичної сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.

Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано — інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.

Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.

Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів, особливо на справляння податків та обов'язкових зборів і фінансування загальнодержавних програм та бюджетних установ.

За способом впливу на учасників фінансових відносин, визначення їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми (далі — ФПН) можна поділити на три види: зобов'язальні, заборонні та уповноважуючі. Незалежно від поділу на види ФПН мають імперативний характер, що пояснюється значенням закріплених правил поведінки учасників фінансових відносин для держави зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування фінансовими ресурсами.

Зобов'язальними ФПН є більшість норм фінансового права. Вони вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки. Саме за допомогою цих ФПН переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів. Наприклад, у ст. 67 Конституції України зазначається, що "кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законодавством".

Заборонні ФПН містять заборону на здійснення певних дій або встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Наприклад, ч. 6 ст. 15 БКУ забороняє використовувати емісійні кошти НБУ на фінансування дефіциту Державного бюджету України; ч. З ст. 21 БКУ забороняє Бюджетній установі позичати у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України. Кількість заборонних ФПН порівняно із зобов'язальними — незначна. Це пояснюється перевагою наявних зобов'язань, що містяться у приписах норм, оскільки у нормі є припис чітко додержуватися встановлених правил поведінки та немає потреби встановлювати додаткові заборони.

Уповноважуючі ФПН установлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій. Фінансове право хоч і є публічною галуззю, проте містить незначний перелік уповноважуючих приписів, які ще можна назвати умовно-уповноважуючими. Ці норми дають можливість учасникам фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Уповноважуючі ФПН також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Наприклад, у ст. 143 Конституції України зазначається, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, визначаючи ставки податку, а за ч. 1 ст. 85 БКУ держава може передати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Водночас встановлено обмеження, що така передача може відбутися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

За юридичним змістом норми фінансового права можуть бути матеріальними та процесуальними.

1. Матеріальні ФПН закріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Переважна частина норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріальними за змістом.

2. Процесуальні і процедурні ФПН визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Зокрема цілий інститут фінансового права присвячений виключно процедурним питанням — бюджетний процес. Бюджетним кодексом встановлено процедуру складання проекту закону про ДБУ, розробку бюджетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляд і затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляд та затвердження звітності про виконання ДБУ.

Бюджетне право є винятком із загальної сукупності фінансових інститутів, що поряд з матеріальними містить процедурні правові норми. Це стосується як податків та неподаткових доходів, так і видатків бюджетної системи України.

Структура ФПН тотожна будь-якій іншій нормі права: гіпотеза, диспозиція та санкція є основними елементами правової норми. Однією з особливостей ФПН є їх розгорнутий обсяг, зокрема порівняно з нормами конституційного права.

Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретне вираження.

Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Диспозиція має визначену форму і є досить обтяжена за змістом.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на юридичні наслідки для її порушника. У санкції виражається імперативний характер приписів у сфері фінансової діяльності. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість застосування фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів.

Санкції фінансово-правових норм мають низку ознак. Зокрема санкції як один із видів державного примусу виражаються у нормах фінансового законодавства та застосовуються спеціально уповноваженими органами, а також їм притаманна імперативність та майновий характер. Метою санкцій є забезпечення суспільних і державних фінансових інтересів, додержання фінансової дисципліни.

Санкції ФПН за своєю природою є майновими, оскільки передбачають утримання майнової сфери правопорушника. їх особливістю є поєднання правовідновлювального і штрафного (компенсаційного) аспектів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна.

Таким чином, фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчинення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів під час забезпечення грошових надходжень до бюджету.