Фінансове право - Мацелик М.О. - 21.3. Роль НБУ у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду

Центральний банк держави має бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він має бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці; бути банком банків, тобто кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі.

Отже, можна говорити про подвійну правову природу НБУ, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого — займається господарською діяльністю.

Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено низку базових факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких належать: система чинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державної виконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитними установами країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правових актах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульовували його взаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системі органів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку під час здійснення його функцій.

Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця норма закріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України "Про НБУ", у ст. б якого зазначається, що відповідно до Конституції основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності.

У Конституції України визначено головні аспекти діяльності НБУ як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної систем країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак НБУ, що свідчить про право центрального банку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. НБУ є центром банківської системи і виступає водночас у двох іпостасях — органом держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і своєрідним центром самоврядування банківської системи.

Закон України "Про НБУ" заклав нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центрального банку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

НБУ організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, притаманних більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про НБУ" до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

Грошово-кредитна політика — одна з функцій НБУ. Саме за допомогою її інструментів НБУ спроможний виконувати своє основне завдання — забезпечувати стабільність грошової одиниці. Грошово-кредитна політика є визначеною сукупністю заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованою на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку належать: політика обов'язкових резервів; процентна політика (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

Відповідно до пріоритетів економічних напрямів країни НБУ здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів — облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів — політика обов'язкових резервів та різні селективні методи.

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банків банківської системи в цілому відводиться банківському наглядові. Банківський нагляд базується на нормах спеціального банківського законодавства, пристосованого до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція насамперед потребує наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи. Таким чином, завдання банківського нагляду тісно пов'язані й визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає та здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд забезпечує дотримання стандартів та нормативів суб'єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями.

Однією з основних функцій національного банку є спрямування банківського нагляду на підтримку надійності й ефективності окремих банків, з метою забезпечення стабільності і нормального функціонування всієї системи. Служби банківського нагляду здійснюють наглядові функції, спрямовані на оцінку й стримування численних ризиків під час здійснення комерційними банками банківських операцій для недопущення їх збитковості, неліквідності й банкрутства.

До міжнародних стандартів у сфері провадження банківського нагляду слід віднести Ключові принципи ефективного банківського нагляду, опубліковані у серпні 1987 р. Базельським комітетом з банківського нагляду, які стали основним джерелом рекомендацій для розробки національних банківських законодавств країн, що формували національні банківські системи або реформували їх відповідно до світових стандартів організації банківської справи.

Спеціальним органом у системі НБУ, на який покладено забезпечення проведення всебічного і постійного банківського нагляду, є Генеральний департамент банківського нагляду, а також департаменти інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування банків; реорганізації і ліквідації банків. Директори зазначених департаментів підпорядковуються директорові Генерального департаменту банківського нагляду.

Операції з банківського нагляду виконують також відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних відділеннях НБУ. До складу відділу входять три сектори: реєстрації та ліцензування; аналізу і контролю економічних нормативів; інспектування. Основним завданням відділу є здійснення контролю і нагляду за додержанням банками чинного законодавства України та нормативних актів НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі принципів безпечної і стабільної діяльності.

Із січня 2001 р. наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в

Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення банківської діяльності (ч. 2 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Крім того, НБУ має право проводити перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю, для дотримання законодавства щодо банківської діяльності. Під час перевірки центральний банк має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк.

Об'єктом перевірки НБУ може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення нею банківської діяльності без банківської ліцензії.

В Україні запроваджено змішану форму банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку в тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. Під час здійснення банківського нагляду НБУ може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. Як і в країнах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду відбувається із застосуванням дистанційного контролю та інспектування на місцях.

Отже, метою банківського нагляду є: впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах функціонування банківської системи та економіки держави в цілому; забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їх спроможності задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів; забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центрального банку, враховуючи той фактор, що регулювання може суперечити меті їх діяльності; забезпечення дотримання законів, нормативно-правових актів НБУ, якими встановлено правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетентності ведення банківської справи.