Фінансове право - Мацелик М.О. - 27.1. Сутність і принципи страхування

27.1. Сутність і принципи страхування.

27.2. Юридична природа страхового права і страхової діяльності України.

27.3. Правове регулювання і управління діяльності у сфері страхування.

27.1. Сутність і принципи страхування

Термін "страхування" походить від лат. securus і sirtecura — "безтурботний". Страхування відображає ідею застереження, захисту та безпеки.

Офіційне тлумачення цього терміна наведено в Законі України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР: "Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це насамперед мета страхування, що полягає у захисті майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, які є ресурсами для страхових виплат.

Страхування — це система економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання — страхувальників і їх зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику — страховикам. І чим більша ця зацікавленість, тим вища потреба у страхуванні.

Страхування передбачає надійність і превентивне спрямування захисту, а отже, страхування — двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а за потреби перестраховує частину своєї відповідальності.

Зміст страхування розкривається в його функціях, що "...є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи".

У ринковій економіці страхування відбувається на комерційних засадах, але це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають отримання прибутку. Воно стає важливим напрямом підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). З огляду на це страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей. Водночас — це "система передання ризику і його комбінування", тобто передання ризику від страхувальника до страховика.

Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті — забезпеченню можливості страховику здійснювати свою діяльність.

Страхова і кредитна діяльність тісно взаємопов'язані, оскільки можливе заощадження коштів через страхові компанії шляхом укладання з ними договорів на страхування життя та здоров'я. Відповідно завдяки страхуванню* акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Страхові поліси — гарантії повернення позик. Матеріальні цінності, які у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані. Отже, є тісний взаємозв'язок між страхуванням і кредитом.

Страхування передбачає виконання таких функцій: Ризикована функція страхування. Полягає в переданні за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим більша плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуарних розрахунків. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховику вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція — процес купівлі-продажу страхової послуги.

Актуарні розрахунки — фінансовий (математичний) аналіз коротко- і довгострокових наслідків функціонування системи страхування, що містить прогноз фінансових потоків, оцінку фінансових зобов'язань, довгостроковий прогноз стану та стабільності системи, докладний аналіз коротко- і довгострокових фінансових наслідків будь-яких змін у цій системі.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальнику стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик здебільшого не в змозі, тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки, страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів.

У тій частині страхових платежів, яка спрямовується на ведення справи, перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те саме стосується й формування прибутку від страхової діяльності. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економія коштів, призначених на ведення справи.

Функція заощадження коштів. Часто вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі, ніж у банках. Наприклад, розглянемо строковий депозитний рахунок у комерційному банку на 8000 грн і поліс страхування життя на 8000 грн строком на 10 років. У разі нещасного випадку банк може видати громадянину кошти лише в межах залишку вкладу (з урахуванням відсотків), а у випадку купівлі полісу страхова компанія виплатить грошову допомогу, виходячи зі страхової суми і коефіцієнта втрати працездатності. На випадок тривалої втрати працездатності фінансове забезпечення може бути у декілька разів більше, ніж за депозитом.

Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава має змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, розвивати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Отже, країна має сприяти виявленню заощаджувальної функції страхування — створення пільгових умов оподаткування страхових внесків і виплат, страхових вкладів, які переходять у спадщину, доходів компаній тощо.

Превентивна функція. Учасники страхування, насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, яких зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я. Перелік ризикованих об'єктів, які не приймаються на добровільне страхуй вання, та можливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхування як фізичних, так і юридичних осіб. Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів.

Можливості страхування істотно звужуються, коли виникають суперечності між функціями, що характеризують сутність категорії страхування, і чинним законодавством.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються і функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

Принципи страхування (економічні). Страхування ґрунтується на певних специфічних засадах — принципах.

Конкуренція — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

Страховий ризик — ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

У свою чергу організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток.

Сумлінність — надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу дотримувався страхувальник, оскільки саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.

Відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальнику прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою, страховики дотримуються принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача;

2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;

3) відновленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник.

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування — кошти перераховують на рахунок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.

Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги, але якщо застрахований хворів довше, допомога виплачується за всі дні непрацездатності. Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за відкиданням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.

Суброгація (subrogation) — перехід до страховика на підставі відповідного акта права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Це право поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування, тобто це передання страхувальником страховику права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

У тих випадках, коли страхувальник отримує кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.

Контрибуція (contribution) — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. За відповідних обставин один і той самий предмет стає об'єктом страхування більше ніж один раз, тобто дублюється відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей.

Цей принцип дуже важливий і його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я декілька разів з метою наживи.

Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується на пропорційному підході відшкодування реальної суми збитків, навіть якщо загальна страхова сума набагато більша.

Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно з Задсоном України "Про страхування" страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається іншими видами страхування, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, —1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Отже, суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується за допомогою співстрахування і перестрахування.

Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спільним договором декількома страховиками. У договорі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.

Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а в другому вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який у свою чергу перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за межі основного бізнесу, обмежені. Закон України "Про страхування" передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленої щойно діяльності. Надзвичайно важливо дотримуватися принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви.

27.2. Юридична природа страхового права і страхової діяльності України
27.3. Правове регулювання і управління діяльності у сфері страхування
Запитання і завдання для самоконтролю
Тема 28. ПРАВОВА СКЛАДОВА ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ
28.1. Юридична сутність і основні вимоги до страхових договорів
28.2. Права та обов'язки суб'єктів страхового зобов'язання
28.3. Укладання і припинення страхування
Запитання і завдання для самоконтролю
Тема 29. ЦІННІ ПАПЕРИ - ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ
29.1. Юридично-економічний зміст цінних паперів
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru