Фінансове право - Мацелик М.О. - 27.2. Юридична природа страхового права і страхової діяльності України

Визначальними характерними ознаками становлення страхового ринку України є:

• законодавчі засади функціонування страхового ринку України;

• стратегія інтеграції України до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі щодо розвитку фінансового ринку в Україні;

• міжнародні стандарти страхової справи і національний досвід розвитку і функціонування страхового ринку.

Відповідно до Програми розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки, затвердженої постановою КМУ від 2 лютого 2001 р. № 98, в основу розвитку страхового ринку України покладаються такі принципи:

• верховенство права;

• системність і конкурентність;

• стабільність і обмеження присутності держави на страховому ринку;

• мотивація діяльності страховиків і страхувальників — держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені у страхових послугах, а страхові компанії — у наданні цих послуг;

• довіра.

Страхове право в Україні складається з правових норм, які регулюють правовідносини у сфері страхування, визначають права й обов'язки суб'єктів, передбачають відповідальність за невиконання приписів уповноважених державних органів.

Страхове право регулює відносини не тільки прямого страхування, перестрахування, фінансової діяльності, пов'язаної з формуванням, розміщенням та обліком страхових резервів, їхнього управління, а також посередницької діяльності у страхуванні (перестрахуванні), страхової експертизи та актуарних розрахунків.

Страхова діяльність — це врегульована нормами права господарська діяльність страхової організації, як правило, з метою отримання прибутку, яка здійснюється на підставі ліцензії, виданої уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяльністю.

Методом регулювання діяльності учасників страхового ринку (тобто суб'єктивного впливу держави на суб'єктів страхових правовідносин) є державний нагляд за страховою діяльністю.

Правове регулювання діяльності на страховому ринку — це нормативне упорядкування на страховому ринку, що складається з двох частин: державно-правового та інституційно-правового.

Предметом страхового права є відносини, які виникають при безпосередньому формуванні, розподілі та використанні грошових фондів, що формуються шляхом:

1) сплати юридичними та фізичними особами страхових платежів (страхових премій, страхових внесків);

2) сплати юридичними та фізичними особами акцій (часток) статутного фонду і додаткового капіталу страхової організації;

3) доходу від розміщення коштів цих фондів;

4) доходів, отриманих на підставі прав вимоги;

5) доходів від надання посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні.

Об'єктами страхового права відповідно до законодавства України є майнові інтереси, пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Основні джерела страхового права України — Конституція України, акти Верховної Ради України, Президента, КМУ та центральних органів державної влади. Отже, система законодавства України, що регулює страхову діяльність, включає значну кількість нормативно-правових актів, які класифікуються:

1) за сферою дії:

• загальне законодавство про підприємництво;

• спеціальне законодавство про страхову діяльність (як окремий вид підприємництва);

2) за колом осіб:

• законодавство загальної дії, яке поширюється на всіх осіб у сфері страхування;

• відомче законодавство (нормативні акти Укрстрахнагляду, Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг), що поширюється на учасників страхового ринку;

• локальні нормативні акти, дія яких поширюється на внутрішні відносини того учасника страхової діяльності, в межах компетенції якого видано цей акт, а в передбачених законом випадках — на відносини цього учасника зі споживачами.

Державно-правове та інституційно-правове (за суб'єктами) регулювання відносин у сфері страхування взаємно доповнюють одне одного, проте пріоритет зберігається за першим: воно може делегувати деякі регулятивні повноваження інституцій-но-правовому, але не навпаки. Крім цього, державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове — конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Страховиками є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства", які одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Учасників страховика має бути не менше трьох; страхова діяльність в Україні здійснюється виключно резидентами України.

Відповідно до цього основними обов'язками страховика є:

• ознайомлення страхувальника з умовами та правилами страхування;

• відшкодування витрат, здійснених страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання збиткам або зменшення їх, якщо це передбачено умовами договору.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками згідно з законодавством України. Відповідно до цього основними обов'язками страхувальника в:

• своєчасне внесення страхових платежів;

• повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Можна розглянути такий приклад страхової діяльності (відшкодування). Якщо викрадено застрахований автомобіль, саме від викрадення страхувальник отримує відшкодування від страхової компанії. Автомобіль знайшовся і його повернули фірмі.

Ситуація з викраденням може розвиватися двома шляхами залежно від умов страхового договору.

1. У страховому договорі передбачений абандон, тобто відмова особи, яка застрахувала майно (страхувальника), від своїх прав на це майно і передача цих прав страховику з метою отримання від нього повної страхової суми. У такому випадку підприємство отримує відшкодування від страхової компанії і право власності на автомобіль має вже страхова компанія. Підприємству тільки слід передати автомобіль страховій компанії, якщо машину повернули безпосередньо йому. Важливим у цьому випадку є момент, коли за абандоном відбувається передача страховику права власності на автомобіль.

Відмова від права власності на підставі ст. 347 ЦКУ (одностороння угода) не передбачає можливості відмови на користь іншої особи, тому тут наявна двостороння угода між страхувальником і страховою компанією, яка передбачає перехід права власності на автомобіль. Загалом, враховуючи, що страхове відшкодування виплачується за наявності шкоди, а в цьому випадку шкоди немає, така угода за суттю ближча до договору купівлі-продажу. При цьому власник автомобіля знімає автомобіль з обліку в ДАІ з поміткою "Транспортний засіб знятий з обліку для реалізації в межах України".

Інша річ — якщо автомобіль виявився розбитим, а абандону не було. У цьому випадку наявна суброгація. Підприємство одержує страхове відшкодування у зв'язку з виникненням шкоди. Право власності на автомобіль у страхувальника припиняється на підставі ст. 349 ЦКУ у зв'язку зі знищенням майна.

2. У страховому договорі не передбачений абандон. У такому разі підприємство зобов'язане повернути страхове відшкодування страхової компанії за вирахуванням витрат, необхідних для відновлення знайденого автомобіля, якщо він був пошкоджений, оскільки згідно зі ст. 9 Закону "Про страхування": "Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник".

Після розгляду конкретної спрощеної ситуації стає зрозумілим, що страхування як комплексна підгалузь права є складним, а тому до його правового забезпечення потрібно ставитися з усією відповідальністю і повагою.