Проблеми регулювання фінансових відносин є одними з найактуальніших для сучасного етапу розвитку України. Фінанси служать матеріальною основою існування держави, джерелом грошового забезпечення його функцій. Тому воно прагне детально регламентувати суспільні відносини, які виникають при формуванні, розподілі і використанні різних фондів грошових коштів, за допомогою правових норм, які у своїй сукупності складають "Фінансове право".

Фінансове право є однією з найбільш складних дисциплін права, що пояснюється великим обсягом навчального матеріалу, складністю теоретичних категорій, мінливістю та суперечністю законодавчих актів. Норми фінансового законодавства України достатньо мобільні. Напевно немає жодної іншої галузі, яка зазнала б за останній час стільки змін, сприйняла величезну кількість новацій і зробила б такий істотний вплив на процеси суспільного розвитку України, як фінансове право.

У даній роботі систематизовано викладення матеріалу навчальної дисципліни "Фінансове право" відповідно до існуючої робочої програми навчальної дисципліни.

Призначення навчальної дисципліни "Фінансове право" полягає у наданні студентам повного базового комплексу знань бюджетного процесу, податкової політики, страхової діяльності, банківської системи, грошового обігу, валютного регулювання, а також здобутті майбутніми спеціалістами вмінь і навичок, які знадобляться для виконання ними своїх службових зобов'язань на необхідному професійному рівні.

Враховуючи складність фінансового права як навчальної дисципліни і динаміку законодавства в даній сфері, слід виходити з переконання, що ефективність її вивчення полягає не в заучуванні дефініцій фінансового законодавства, а в пізнанні наукових закономірностей цієї галузі права, у придбанні навиків самостійного і творчого аналізу нормативних актів та критичного відношення до їх змісту.

У результаті вивчення дисципліни студенту необхідно знати:

- предмет і систему фінансового права;

- бюджет і бюджетну систему;

- загальну характеристику податкової системи та її правове регулювання;

- правове регулювання страхової діяльності;

- сферу застосування банківського права;

- правове регулювання грошового обігу та відносин з клієнтами;

- правове регулювання валютних операцій банків.

Після вивчення дисципліни студент набуває наступних ком-петенцій:

o здатність правильно тлумачити положення норм Конституції України, Бюджетного кодексу України, законів "Про банки і банківську діяльність", "Про податкову систему України" та інших нормативно-правових актів, що регулюють правові відносини;

o уміння правильно застосовувати норми діючого законодавства під час вирішення конкретних питань;

o здатність добре орієнтуватися у визначеннях і термінології фінансового, бюджетного, податкового чи банківського права для того, щоб грамотно використовувати теоретичні знання на практиці.

Фінансове право як правова галузь є важливим у житті суспільства, тому знання його аспектів буде цікавим як економістам, керівникам різних рівнів, підприємцям, так і громадянам, у яких є інтерес до оволодіння тонкощами фінансового права.

Модуль 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Тема 1. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ, ЇЇ ПРАВОВІ АСПЕКТИ

1.1. Поняття фінансів. Фінансова система держави.

1.2. Фінансова діяльність держави.

1.3. Методи і форми здійснення фінансової діяльності.

1.4. Органи, що здійснюють фінансову діяльність.

1.1. Поняття фінансів. Фінансова система держави

У країнах з розвинутою ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом впливу на процеси розширеного відтворювання, розподілу й перерозподілу сукупного суспільного продукту.

Сутність і призначення фінансів, особливості їх функціонування пов'язані з природою та функціями держави, здійсненням розширеного відтворювання, товарно-грошовими відносинами. Формуючись у сфері матеріального виробництва, основна маса грошових доходів потім трансформується, перетвориться і рухається в рамках різних правових режимів. У цих умовах формується своєрідний об'єктивний двосторонній зв'язок фінансів і держави. З одного боку, фінанси, їх форми, розміри фондів установлюють можливості держави, завдання і напрями її діяльності, гарантують фінансово забезпечені перспективи державного розвитку, з іншого - за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворювання.

Особливості фінансів визначаються наступними положеннями:

1) тісно пов'язані з природою і функціями держави, вирізняються особливими його формами та завданнями розвитку;

2) становлять специфічні, однорідні відносини між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу й використання централізованих та децентралізованих грошових фондів;

3) нерозривно зв'язані з товарно-грошовими відносинами;

4) пов'язані з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту.

Поняття "фінанси" розглядають у двох аспектах, з точки зору форми і змісту: в матеріальному та економічному.

У матеріальному значенні фінанси є фондами коштів, які мобілізуються та використовуються державою для здійснення її функцій. При цьому поняттям "фонди коштів" охоплюються готівкові грошові кошти, безготівкові грошові кошти на рахунках і у внесках, іноземна валюта, цінні папери й розрахункові клірингові одиниці, які можуть виступати як грошовий еквівалент.

Термін "фінанси" походить від лат. finis - строк сплати чого-небудь, закінчення справи, тяжби. В середньовічній латині слова finatio, financia означали обов'язковий грошовий платіж. У Німеччині слово finans у XVI-XVII століттях носило негативний характер і означало хабарництво, лихварство, хитрість, обман, підступність. Проте вже в XVIII ст. французьке finance тлумачилось як сукупність державного майна, державного господарства, доходи і витрати держави.

На сьогодні термін "фінанси" міцно пов'язаний з грошима. Причому настільки міцно, що часто вживається як їх синонім, що по своїй суті є неправильним, оскільки фінанси - відносини між людьми з приводу мобілізації, розподілу і використання фондів коштів. У цьому значенні розрізняють такі групи фінансів, як фінанси громадян, фінанси юридичних осіб і фінанси держави.

Також існує і менш широке розуміння категорії "фінанси", відповідно до якого ним охоплюють грошові кошти тільки "публічних союзів", тобто юридичних осіб та держави.

У більш вузькому значенні цей термін співпадає з поняттям "державні кошти".

Державні фінанси (або фінанси взагалі, якщо розуміти їх у вузькому, а точніше - спеціальному значенні) звичайно фондуються, тобто розподіляються за певними відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання, джерела надходження коштів і орган, який ними управляє (розпоряджається). Фондування є формою реалізації розподільних грошових відносин, що виникають унаслідок планомірного утворення та використання централізованих (наприклад, Державний бюджет) і децентралізованих (наприклад, фонди виробничого та соціального розвитку окремого підприємства) фондів коштів. Виходячи з цього, фінанси держави можна розділити на централізовані і децентралізовані.

Централізовані фінанси відображають суспільні відносини, які пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих фондів коштів. Вказані фонди знаходяться у розпорядженні держави як суб'єкта влади. За їх рахунок фінансуються витрати держави на виробничі потреби, а також утримання всієї невиробничої сфери - освіти і охорони здоров'я, розвитку фізкультури та спорту, оборони країни, забезпечення органів державної влади і управління, соціального захисту населення та ін.

Децентралізовані фінанси відображають суспільні відносини, які пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням децентралізованих фондів коштів підприємств, установ, організацій.

Децентралізовані фонди коштів утворюються і використовуються у всіх галузях народного господарства. Підприємства, установи та організації всіх форм власності утворюють такі фонди коштів головним чином за рахунок власного прибутку, що не виключає можливості їх формування за рахунок інших джерел (наприклад, дотацій, інвестицій тощо). Децентралізовані фінанси є головною формою забезпечення розширеного відтворювання безпосередньо господарюючих суб'єктів.

Як економічна категорія фінанси є системою грошових відносин, які виникають з приводу утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів відповідно до потреб суспільства та його членів.

Маючи об'єктивний характер, визначений наявністю товарно-грошових відносин і дією закону вартості, фінанси знаходять своє втілення в суб'єктивних діях держави - фінансових законах і фінансовій політиці, які направлені на досягнення конкретної мети соціального регулювання та обумовлені певними завданнями й особливостями розвитку країни в конкретний історичний період.

Фінанси - економічний інструмент, за допомогою якого держава, по-перше, здатна сприяти процесу накопичення капіталу, що багато в чому визначає темпи економічного зростання; по-друге, впливає на процес реалізації сукупного суспільного продукту, в цілому, і його найважливішої складової - національного доходу, зокрема; по-третє, впливає на процес відтворювання робочої сили.

Правова категорія фінансів виявляється в тих формах, які сприйняті і застосовуються сьогодні законодавством. Тому необхідно розрізняти фінанси як систему відносин, регулюючих рух державних грошових коштів, і як систему понять, категорій, закріплених та використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна та ін.). У даному випадку доречна аналогія з філософськими категоріями змісту і форми. Фінанси як система правових відносин визначають зміст явища. Законодавче ж їх закріплення показує, наскільки на сьогодні ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті та у якій формі їх утвердив законодавець.

Фінанси як правова категорія можуть розглядатися у двох аспектах:

а) в широкому (міжгалузевому);

б) у вузькому (фінансово-правовому).

У широкому розумінні фінанси (або окремі їх аспекти, сторони) затребувані багатьма галузями права і мають загальногалузеве значення. Наприклад, поняття ціни, вартості, доходу та ін. - це відносини, що регулюються і цивільним, і фінансовим, і адміністративним, і трудовим правом та іншими його галузями. У вузькому аспекті йдеться про публічне значення фінансів, виключно про грошові фонди держави і територіальних громад. У цій ситуації загальногалузеві поняття, категорії набувають спеціально галузевого характеру, виражають специфічні, однорідні фінансово-правові відносини (загальногалузеві категорії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення).

Найважливіші ознаки, властивості, риси, що розкривають сутність фінансів, знаходять своє вираження у їх функціях. Фінанси, функціонуючи як інструмент розподілу частини сукупного суспільного продукту, одночасно і контролюють розподіл його на частини, співвідношення цих частин, канали витрачання фондів. Цим і обумовлена наявність двох функцій фінансів: розподільчої та контрольної. Деякі науковці також виділяють і інші функції: перерозподільчу, стимулюючу, дестимулюючу, накопичувальну та ін., проте це фактично окремі сторони реалізації розподільчої функції, особливості її здійснення.

Розподільча функція фінансів гарантує забезпечення державою відповідних суб'єктів необхідними грошовими ресурсами, підтримку суспільних пропорцій. Об'єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що поступає державі, суб'єктами відносин - держава, територіальні громади, юридичні і фізичні особи. При розподілі формуються і підтримуються пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечується розвиток розширеного відтворювання, враховуються інтереси держави, підприємств, громадян. Ця функція реалізується в процесі первинного і вторинного розподілу. В першому випадку утворюються первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств і організацій та ін.), сукупність яких і формує національний дохід держави. Проте на цьому етапі утворюються тільки передумови формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначаться лише після сплати податків, обов'язкових зборів і платежів. Останні процеси і складають зміст вторинного розподілу або перерозподілу. Цьому етапу властиві певні особливості, пов'язані з формуванням так званих вторинних доходів держави. Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних підприємств відразу ж надходить до власника - державі, то на стадії вторинного грошові кошти змінюють власника. Наприклад, отримавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, якраз і забезпечують зміну власності на частину грошових коштів, передаючи їх державі.

Розподільча функція фінансів реалізується на декількох рівнях:

а) внутрішньогосподарський, що характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);

б) внутрішньогалузевий, який забезпечує розподіл грошових коштів усередині галузі, між підгалузями. Перш за все йдеться про розподіл усередині основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво);

в) міжгалузевий, за допомогою якого здійснюється розподіл грошових ресурсів між основними галузями. В цих умовах формуються основні пропорції суспільного відтворення;

г) міжтериторіальний, що гарантує надходження грошових коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального розподілу держави і забезпечує утворення місцевих бюджетів.

Контрольна функція фінансів органічно пов'язана з розподільчою. Вони фактично існують як єдиний механізм. Здійснюючи розподіл грошових фондів, держава одночасно контролює їх розміри, співвідношення, пропорції. Контрольною функцією фінансів відстежується весь процес розподілу і руху грошових ресурсів. Диференціація контролю по стадіях дозволяє прийняти необхідне рішення, коректувати й уточнювати на проміжних етапах рух грошових фондів, покращити процес розподілу.

Виходячи із значущості й особливої ролі соціальних зв'язків, що розглядаються, держава за допомогою права прагне врегулювати їх належним чином, додати їм відповідні форму і зміст. Будучи врегульованими нормами права, фінансові відносини одержують своє закріплення та оформлення у вигляді фінансово-правових відносин, і в іншому, вищезазначеному, вигляді існувати не можуть. Таким чином, держава, управляючи фінансами, встановлює порядок мобілізації, розподілу і використання грошових фондів, особливо централізованих. Від імені держави в цих відносинах виступають уповноважені органи.

Спочатку фінанси не мали певної складної будови і виражалися загальним словом "казна", яке означало гроші чи майно, що належали державі або общині. В міру розвитку держави, ускладнення апарату управління, адміністративно-територіального розподілу країни, розширення сфери фінансової діяльності держави фінанси починають структуруватися у визначену систему.

Фінанси як система відносин виявляються в цілій сукупності категорій, понять. Однією з найзагальніших, фундаментальних, системоутворюючих категорій є фінансове господарство, фінансова система, тобто йдеться про схожі поняття. В сучасних юридичних наукових працях частіше за все характеризується фінансова система, фінансове господарство розглядається тезово стосовно фінансової діяльності держави. На початку XX ст. у фінансово-правовій літературі ці поняття переважно характеризувалися як синоніми, насамперед досліджувалося фінансове господарство, його особливості. Особливості фінансового господарства:

а) примусово-колективний характер господарства;

б) регулювання доходів витратами;

в) перевага над приватним господарством як за розмірами, так і за тривалістю існування;

г) специфічні примусові способи придбання господарських благ;

д) зміст як галузі управління.

Фінанси, складаючи цілісну, однорідну систему, передбачають певну внутрішню видову диференціацію. Обумовлена вона більш детальним, спеціальним аналізом внутрішніх складових частин фінансів, відмінних специфічними особливостями і режимами. В цих умовах однорідні, єдині за формами та методами формування або розподілу грошових коштів відношення визначаються як фінансовий інститут. Наявність єдиних за природою і змістом, але різних за формою фінансових інститутів зумовлена різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їх реалізації.

Таким чином, під фінансовою системою слід розуміти сукупність і взаємозв'язок урегульованих фінансово-правовими нормами різних груп фінансових відносин (фінансових інститутів, ланок фінансів), за допомогою яких держава формує, розподіляє та використовує централізовані і децентралізовані фонди коштів. При цьому специфіка фінансової системи не вичерпується лише особливостями складових її елементів, а й полягає, перш за все, в характері зв'язку і відносин між ними.

У матеріальному значенні фінансова система є сукупністю грошових фондів. Під грошовим фондом розуміється відносно відособлена частина грошових коштів держави, призначена для певної мети. При утворенні грошового фонду за ним закріплюються джерела формування коштів, що знаходять своє віддзеркалення в актах законодавства. Фонди знаходяться в залежності один від одного, і їх грошові кошти можуть частково кореспондуватися (тобто той або інший фонд може створюватися за рахунок коштів іншого). Кожний фонд знаходиться у віданні відповідного органу, наділеного повноваженнями з оперативного управління засобами, зосередженими в цьому фонді. Використання грошових коштів, що виділяються з фонду, повинне носити цільовий характер, який визначається призначенням фонду і тим плановим актом (актом управління), відповідно до якого відбулося таке виділення.

Важливо звернути увагу на ту обставину, що у спеціальній літературі існує й інше розуміння категорії "фінансова система". Так, фінансову систему розглядають як сукупність державних органів і установ, що здійснюють безпосереднє керівництво фінансовою діяльністю держави. При цьому нерідко разом з терміном "фінансова система" деякі автори використовують термін "система фінансових органів" або "фінансовий апарат".

Устрій фінансової системи, кількість, види і призначення елементів, що входять у неї, різні для кожної країни та залежать від багатьох чинників, серед яких: 1) форма правління; 2) форма державного устрою; 3) політичний режим; 4) тип економіки; 5) національні традиції та ін.

Фінансову систему часто характеризують у двох аспектах:

а) як сукупність фінансових інститутів, що опосередковують формування і використання грошових фондів;

б) як сукупність державних органів і установ, що здійснюють фінансову діяльність (цей аспект враховуватиметься при аналізі компетенції органів фінансової діяльності, органів фінансового контролю).

Фінансова система включає наступні ланки:

1) бюджетну систему;

2) кредитну систему;

3) обов'язкове державне страхування;

4) фінанси підприємств.

Елементи фінансової системи будуть детально проаналізовані в підрозділі даної роботи "Розкриття та характеристика конструктивного складу особливої частини фінансового права", зараз зазначені лише основні положення, що характеризують ланки фінансової системи. Цілісність елемента фінансової системи не виключає складної підпорядкованості його структури, специфічних зв'язків, хоча розглядати слід їх у певній цілісності.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення визначаються адміністративно-територіальним устроєм держави. Бюджети акумулюють переважно всі грошові фонди публічного характеру. З ухваленням у 2001 р. Бюджетного кодексу України закріплена заборона на формування позабюджетних фондів. Бюджетна централізація ресурсів набула нового змісту.

Кредитна система включає як державне, так і банківське кредитування. Проте якщо державний кредит є безумовною сферою публічного регулювання, де держава виступає позичальником грошових коштів на певні цілі і в особливій формі, то банківське кредитування досить специфічно входить у фінансову систему. Фінансово-правовий аспект банківського кредитування торкається лише тих відносин, які охоплюють і регулюють рух державних грошових коштів, не включаючи диспозитивні, цивільно-правові аспекти банківського кредитування.

Обов'язкове державне страхування пов'язано з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, напрямом грошових коштів на виплату пенсій, допомог та ін. Державне страхування виступає як форма формування і використання цільових грошових фондів, призначених для соціальних, відновних, попереджувальних та інших цілей.

Фінанси підприємств як відособлені грошові фонди пов'язані з формуванням, розподілом і використанням грошових коштів підприємств. Фінанси підприємств складають основу децентралізованих фінансів. При характеристиці фінансів підприємств як ланки фінансової системи необхідно враховувати наступне. Фінанси державних підприємств, безумовно, є складовою фінансової системи та характеризуються публічним змістом і регулюванням. Фінанси недержавних підприємств відносяться сюди лише в тому ступені, у якому вони пов'язані з реалізацією імперативних обов'язків по формуванню державних грошових фондів (наприклад, грошові кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки).

Таким чином, на даний момент фінансову систему України складають наступні елементи:

- Державний бюджет України;

- бюджет Автономної Республіки Крим;

- бюджети органів місцевого самоврядування;

- цільові загальнодержавні і місцеві фонди;

- фінанси обов'язкового державного соціального страхування;

- фінанси галузей народного господарства (децентралізовані фінанси);

- державний кредит.

У ряді випадків деякими науковцями як елементи фінансової системи виділяються особисте та майнове страхування, а також банківський і товарний кредит, що є вельми спірним і не завжди обґрунтованим.

Особливості, значення і структура кожного елемента фінансової системи України розглядатимуться в наступних розділах.