Фінансове право - Роль В.Ф. - 1.3. Методи і форми здійснення фінансової діяльності

Сутність фінансової діяльності розкривається на окремих стадіях, якими і визначаються особливості її здійснення.

1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів відбувається утворення бюджетних фондів (Державного бюджету України і місцевих бюджетів), децентралізованих фондів.

2. На стадії розподілу грошових коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) на рівні формування грошових фондів, яке відбувається, наприклад, під час надходження грошових коштів до бюджетів;

б) власне розподіл, який охоплює рух грошових коштів, вже закріплених за певними бюджетами, на фінансування певних державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, здійснюваний через механізми непрямих податків, мит, трансфертних платежів.

3. На стадії використання державних грошових коштів фінансова діяльність здійснюється за різними напрямами (галузями, регіонами та ін.).

4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Він характеризується певною своєрідністю. Якщо перші три стадії руху грошових фондів і фінансової діяльності послідовно йдуть один за одним й закінчення однієї припускає початок наступної стадії, то контроль відрізняється певною подвійністю:

а) з одного боку, він носить крізний характер і здійснюється на кожній стадії руху грошових коштів;

б) з другого боку, виступає як підсумковий етап в русі грошових ресурсів, поєднуючи підсумково-звітні дії.

Фінансова діяльність відбувається відповідно до ряду принципів, основні з яких закріплені Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів при чіткій регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примушення.

Принцип плановості припускає здійснення фінансової діяльності в суворо упорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв'язку руху фінансових потоків, співвідношення і збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведенні до громадян, інших суб'єктів сутності проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за наслідками їх застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяльності взаємозв'язаних інститутів фінансової системи в умовах супідрядності, взаємопроникнення елементів фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов'язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи і розкриваючи її зміст, створюють умови здійснення функцій фінансової діяльності. В основному вони відображають й деталізують основні функції фінансів, хоча і відрізняються деякою своєрідністю. До них відносяться основні напрями фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (способами, прийомами), при яких держава, уповноважені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Під методами фінансової діяльності необхідно розуміти конкретні прийоми і способи, за допомогою яких держава здійснює формування, розподіл і використання відповідних централізованих і децентралізованих фондів. Враховуючи наявність трьох загальних напрямів у фінансовій діяльності держави, можлива наступна класифікація методів її здійснення:

а) методи формування коштів фондів;

б) методи розподілу коштів фондів;

в) методи використання коштів фондів;

В основі вибору конкретного методу фінансової діяльності лежить декілька чинників:

1) стадія фінансової діяльності держави, рух грошових фондів;

2) форма власності на грошові кошти, які переходять державі;

3) джерело державних доходів;

4) цілі, на які використовуються грошові ресурси на конкретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами і витратами, на покриття яких вони направляються.

Методи фінансової діяльності диференціюються залежно від стадій руху грошових фондів.

1. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов'язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов'язки їх виконання, гарантії. Реалізується перш за все через форми податкових платежів, інших безумовних і обов'язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об'єкт, ставка, розмір, терміни, способи забезпечення та ін.;

б) метод добровільної мобілізації припускає переважно діапозитивні способи забезпечення фінансових надходжень, механізми кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.).

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування є цільовою, плановою, безкоштовною і безповоротною передачею державних грошових коштів з бюджетів на певні цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільову, відшкодувальну, термінову і поворотну передачу грошових коштів, що здійснюється на платній основі. Цей метод об'єднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково відноситься до сфери публічного регулювання.

Методи фінансування і кредитування можуть підрозділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх формування, організаційно-правових режимів суб'єктів.

Так, до видів фінансування відносяться: 1) дотації; 2) субвенції; 3) субсидії.

Дотація - виділення грошових коштів кому-небудь у цілях заповнення нестачі власних коштів. Розрізняють два види дотацій: 1) що виділяються підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, обумовлених незалежними від них причинами; 2) бюджетна дотація - безкоштовна, безповоротна допомога вищого бюджету нижчому, яка не носить цільового характеру і надається у разі перевищення витрат над доходами.

Бюджетна дотація, яка носить цільовий характер, іменується субвенцією. її надання нижчому бюджету здійснюється з чітким визначенням витрачання коштів. У разі порушення умов їх використання субвенції підлягають поверненню до вищого бюджету. Не використані протягом бюджетного року субвенції підлягають поверненню до вищого бюджету з одночасним наданням звіту про витрачені суми.

Право місцевих бюджетів на отримання дотацій і субвенцій закріплено в ст. 97, ст. 108 Бюджетного кодексу України.

Під субсидією (від лат. зиЬзїйїит - допомога, підтримка) необхідно розуміти надання допомоги в грошовій або натуральній формі фізичним або юридичним особам, органам місцевого самоврядування або іншим державам за рахунок Державного або місцевого бюджетів, а також спеціальних цільових фондів.

Субсидія застосовується як спосіб збалансування доходів і витрат осіб, яким вона виділяється і завжди носить цільовий характер, оскільки надається для фінансування конкретних заходів та установ.

Щодо методу кредитування, то його особливою формою є державний кредит, в якому позичальником або кредитором виступає держава або органи місцевого самоврядування.

3. Методи використання грошових ресурсів пов'язані з витрачанням грошових фондів і підрозділяються:

а) залежно від спрямованості витрачання:

- пооб'єктний - припускає направлення грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів та ін.);

- посуб'єктний - виділення і передача грошових коштів окремим суб'єктам (конкретним розпорядникам або одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:

- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;

- готівкові грошові кошти.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реалізації руху грошових фондів, його забезпечення. Природно, вони можуть змінюватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать перетворення самої держави, зміни її завдань. Так, наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов'язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України.

Слід визнати, що розподіл методів залежно від напрямів фінансової діяльності вельми умовний, оскільки фонди не є абсолютно відособленими і часто може складатися ситуація, коли унаслідок кореспонденції коштів двох чи більше фондів для одних застосування якого-небудь з вищезгаданих методів служитиме прийомом формування фондів, а для кореспондуючих фондів - розподілом або використовуванням.

Існують й інші, ніж зазначені вище, методи здійснення фінансової діяльності.

Юридичною формою здійснення фінансової діяльності є фінансово-правові і фінансово-планові акти, що видаються уповноваженими органами держави. Здійснення класифікації таких актів можливе за різних підстав. Так, за юридичними властивостям розрізняють нормативні й індивідуальні фінансово-правові акти.

Нормативні фінансово-правові акти встановлюють загальні положення для регулювання цілої групи однорідних фінансових відносин, звернені до широкого кола осіб, розраховані на довгий час дії і неодноразове застосування. Наприклад, Закон України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" від 09.04.99 р.

Індивідуальний фінансово-правовий акт пов'язаний з конкретними фінансовими правовідносинами і направлений у кожному конкретному випадку на їх установлення, зміну або припинення, тобто виступає в ролі юридичного факту: наприклад, рішення Голови районної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій. Такий акт розрахований на однократне (разове) застосування, звернений до певної особи, виданий з конкретного питання і втрачає свою силу або належним виконанням, або відміною його прийнятим органом (чи вищим), або визнання його недійсним у порядку, передбаченому чинним законодавством.

У зв'язку з особливим значенням планування у фінансовій діяльності в системі фінансово-правових актів виділяють особливу групу фінансово-планових актів. До них відносять: державний і місцеві бюджети, єдині кошториси установ і організацій, що знаходяться на бюджетному фінансуванні, касовий план НБУ та ін.

Фінансово-планові акти приймаються в процесі фінансової діяльності держави і містять конкретні завдання в області фінансів на певний період, тобто є планами з мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів. За юридичними властивостями їх не можна віднести ні до нормативних, ні до індивідуальних фінансово-правових актів, оскільки вони містять ознаки і тих, і інших.

За юридичною природою фінансово-правові акти підрозділяють на законодавчі і підзаконні. Залежно від того, якими органами видаються такі акти, їх класифікують на: 1) акти представницьких органів; 2) акти виконавчих органів; 3) вважається, що є підстави виділити й акти судових органів.

При класифікації фінансово-правових актів, залежно від компетенції органів, що їх видають, вони можуть бути розділені на: 1) акти органів загальної компетенції; 2) акти органів спеціальної компетенції; 3) акти державної влади; 4) акти органів місцевого самоврядування.

Класифікація форм фінансової діяльності може здійснюватися на різних підставах:

а) за юридичними формами, властивостями:

- правова - форма фінансової діяльності, що здійснюється через ухвалення і реалізацію фінансово-правових актів. їх можна класифікувати за декількома напрямами (за юридичними властивостями; за юридичною природою; за органами, що їх приймають та ін.), але докладніше ці питання будуть розглянуті при аналізі фінансово-правових норм, фінансового законодавства;

- неправова - форма фінансової діяльності, не пов'язана з правовим вираженням. Частіше всього вона, правда, похідна, пов'язана з правовими формами, іноді пов'язана з прогалинами в праві;

б) за організаційними формами:

- створення централізованих фондів грошових коштів;

- формування децентралізованих грошових фондів;

в) за змістом інститутів фінансової діяльності:

- у сфері бюджетної діяльності;

- у сфері податкового регулювання;

- у сфері кредитування;

- у сфері валютного регулювання;

- у сфері фінансового контролю.