Фінансове право - Роль В.Ф. - 3. Виконання бюджету

Основним документом для виконання бюджету є бюджетний розпис, що складається Міністерством фінансів України і затверджується міністром фінансів протягом місяця після вступу в силу закону про Державний бюджет. Розпис складається так, щоб по можливості вдалося уникнути касових розривів, тобто доходи, які поступають, покривають необхідні видатки. Розпис подається для виконання Державному казначейству.

Усі зміни бюджету, пов'язані з його виконанням, відображаються через розпис.

Міністерство фінансів України прогнозує та аналізує доходи бюджету і наділяє винятковим правом надання відстрочень зі сплати податків, зборів на умовах податкового кредиту. За поданням органів стягнення Міністерство фінансів України повертає кошти, які помилково або з завищенням зараховані до бюджету.

Органи стягнення забезпечують своєчасне і в повному обсязі надходження доходів до бюджету відповідно до законодавства.

Доходи бюджетів зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

З 1998 року в Україні перейшли на казначейську форму виконання бюджету. Механізм касового виконання Державного бюджету за видатками регулюється наказом Державного казначейства України № 3 від 22 січня 2001 року, а за доходами - наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року № 131. Згідно цим наказам розпорядникам I та II ступенів відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без визначення кодів функціональної класифікації видатків, які підлягають подальшому перерахуванню на особові і реєстраційні рахунки.

Особові рахунки - це рахунки, що відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (окрім розпорядників III ступеня) для зарахування коштів, що підлягають подальшому розподілу і переказу конкретному розпоряднику (одержувачу) коштів.

Реєстраційні рахунки відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам та одержувачам коштів Державного бюджету для обліку операцій із коштами загального фонду бюджету, а спеціальні реєстраційні рахунки - для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.

Головними розпорядниками є: за Державним бюджетом - міністри та керівники центральних органів виконавчої влади; за місцевими бюджетами - керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій; за сільськими і селищними - голови сільських та селищних рад.

Головні розпорядники наділяються правом використовувати бюджетні кошти на утримання апарату управління, на централізовані заходи і розподіляти кошти між нижчими розпорядниками.

Розпорядники II ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважених на отримання бюджетних коштів, використання їх на покриття витрат, пов'язаних з діяльністю установи, та на розподіл коштів для переведення розпорядникам III ступеня і безпосередньо підлеглим їм одержувачам.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету визначають мережу нижчих розпорядників на території області та не пізніше 15 днів до початку бюджетного періоду подають їх Державному казначейству на паперових або електронних носіях за певною формою.

Розпорядники II ступеня визначають мережу розпорядників бюджетних коштів III ступеня й одержувачів у територіальному розрізі. Об'єднані дані доводяться на паперових або електронних носіях до відділень Державного казначейства. Відповідно до отриманих реєстрів і наявності грошових коштів управління зараховує кошти на особові рахунки розпорядників II ступеня для подальшого їх розподілу.

Орган Державного казначейства видає клієнтам виписки з рахунків за наслідками попереднього операційного дня або на прохання клієнта. Виписка з рахунку - це індивідуальний нормативно-правовий акт, що підтверджує зарахування грошей на особовий рахунок і дає можливість розподілити ці грошові кошти між одержувачами або виписати платіжне доручення.

Відповідальність за невчасний розподіл та видачу платіжних доручень несуть відповідні розпорядники грошових коштів. На органи Державного казначейства покладена перевірка відповідності сум, вказаних у платіжному дорученні, бюджетним призначенням і планам асигнувань, наявність зареєстрованих цивільно-правових та інших договорів на виконання робіт, які оплачуються за рахунок бюджетних коштів, послуг та ін., і даних про розміщення цих установ.

В основному розрахунки бюджетних організацій з юридичними особами здійснюються в безготівковому порядку. Проте заробітна плата, стипендії, допомога, гроші на витрати у зв'язку зі службовими поїздками видаються готівкою.

Заявки на видачу готівки видаються розпорядниками бюджетних коштів на осіб, з якими укладені договори на повну матеріальну відповідальність. Це, як правило, касири, що одержують готівку в банку і видають її з каси.

Виписуючи заяву на видачу готівки, керівник бюджетної установи вказує на наявність або відсутність заборгованості по сплаті податків та підписує платіжне доручення на перелік до бюджету із коштів, що виділяються установі, сум обов'язкових платежів - прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до Фонду соціального страхування України, сум внесків страховок до Пенсійного фонду, до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, інших податків і обов'язкових платежів, пов'язаних з виплатою заробітної плати. За отримані матеріальні цінності керівники подають підтверджуючі документи.

Для отримання готівки з банку Державне казначейство видає розпорядникам бюджетних коштів чекові книжки, які підлягають реєстрації.

Установи, що фінансуються з Державного та місцевих бюджетів, одержують кошти для свого функціонування на основі кошторисів. Стаття 51 Бюджетного кодексу визначає кошторис як основний плановий документ бюджетної установи, що надає повноваження на отримання доходів і здійснення витрат, визначає обсяг та напрям коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення мети, визначеної на бюджетний період відповідно до бюджетних асигнувань.

Розпорядники бюджетних коштів (асигнувань) можуть виконувати свої обов'язки по керівництву установами, пов'язаними з витратами бюджетних грошових коштів, тільки у межах асигнувань, передбачених у відповідних бюджетах і складених на їх основі кошторисів. Будь-які договори, що укладаються бюджетними установами з перевищенням асигнувань, які виділяються з бюджетів, вважаються недійсними (п. 6 ст. 51 Бюджетного кодексу).

4. Завершення бюджету

Відповідно до ст. 57 Бюджетного кодексу не пізніше 31 грудня або в останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті в поточному бюджетному періоді. Як виняток, Міністр фінансів може визначити інший строк закриття рахунків, але він не може пізніше ніж через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.

На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у майбутньому бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду відкриваються в наступаючому бюджетному періоді з урахуванням невитрачених у попередньому році коштів, які були отримані на виконання відповідних завдань.

Надходження і витрати враховуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.

Захищеними статтями видатків бюджету вважаються статті видатків Державного бюджету, що визначаються у щорічних законах про Державний бюджет і не підлягають скороченню при секвестрі видатків.

На території кожного місцевого органу самоврядування порядок формування бюджету встановлюється представницьким місцевим органом, але він має повністю відповідати Бюджетному кодексу і закону про Державний бюджет.

На всіх стадіях бюджетного процесу органи, уповноважені державою, здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Повноваження органів із здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства встановлені статтями 109 - 115 Бюджетного кодексу.

Із уведенням Бюджетного кодексу вперше в бюджетному законодавстві з'явилися статті, в яких дається поняття бюджетного правопорушення, визначаються підстави для припинення бюджетних асигнувань, роз'яснюються поняття нецільового використання бюджетних коштів і встановлюється положення про те, що особи, винні в порушенні бюджетного законодавства, несуть усі види юридичної відповідальності, передбаченої законодавством.