Сучасний етап реконструкції виробництва, кількісного та якісного перетворення відтворювання, зміни пропорцій чітко позначив проблему керованого, "безпечного" для розвитку держави розміру державного боргу. Перевищення цього рівня, фінансування дефіциту вище за граничний розмір може привести до дестабілізуючого впливу. Тому встановлення меж, граничних об'ємів державного боргу є, до певної міри, процесом оптимізації.
Обмежувальне регулювання розмірів державного боргу здійснюється нормами різних законодавчих актів, серед яких:
1) окремі статті Конституції або загальних законів про державну заборгованість;
2) норми Бюджетного кодексу України;
3) норми спеціальних поточних законів про Державний бюджет;
4) норми закону про Національний банк України;
5) норми спеціальних законів, які регулюють цілі, розміри державних грошових позик;
6) норми підзаконних актів, що регулюють виконання бюджетів.
Будучи одним з критеріїв фінансової стабільності, її істотним показником, граничний об'єм державного боргу, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до закону про Державний бюджет України або рішення про місцевий бюджет. Величина суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного об'єму валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цього розміру Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з нормами (ст. 18 Бюджетного кодексу України).
Істотний вплив на реальні розміри державного боргу має стан, стійкість національної валюти. Зростання зовнішнього державного боргу при вільноконвертованій валюті визначається пасивним платіжним балансом. В умовах відсутності конвертованої гривні на об'єм державного боргу, крім платіжного балансу держави, впливає і торговий баланс зовнішньої торгівлі. Перевищення імпорту над експортом припускає залучення валютних резервів. Проте подібне подолання зовнішнього державного боргу визначається здібностями держави виконати зобов'язання щодо погашення зовнішнього боргу і відсотків по ньому.
Використання державою інституту державного боргу як інструменту перерозподільної політики, стимулювання зростання сукупного суспільного продукту вимагає вироблення певної стратегії в управлінні державним боргом. Вона направлена як на мінімізацію державної заборгованості в цілому, так і на підтримку стійкості всієї бюджетної системи шляхом фінансування бюджетного дефіциту.
Управління державним боргом - це багатофакторна діяльність держави та уповноважених нею органів по акумуляції, використанню і контролю за грошовими коштами, отриманими у формі державних кредитів. У цих умовах управління державним боргом можна розглядати в широкому та вузькому значенні. В широкому значенні управління державним боргом включає діяльність держави за всіма напрямами, що впливають на стан державної заборгованості (у сфері бюджету, особливо при управлінні бюджетним дефіцитом; у сфері податкового регулювання при збільшенні або зменшенні податкового тиску; у сфері банківської діяльності при обслуговуванні державної заборгованості та ін.). У вузькому значенні управління державним боргом охоплює діяльність, пов'язану з випуском і розміщенням державних боргових зобов'язань; обслуговуванням, погашенням та рефінансуванням державного боргу; регулюванням ринку цінних паперів; залученням і обслуговуванням зовнішніх державних позик. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашення та виплати доходів по ним у відсотках або інших формах. Рахункова палата здійснює контроль за створенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.
Управління державним внутрішнім боргом включає наступні складові:
1) визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов'язань;
2) здійснення операцій з розміщення позик, виплати по ним відсотків, рефінансування і погашення;
3) контроль за станом державного боргу.
Управління державним внутрішнім боргом України на підставі ст. 6 Закону України "Про державний внутрішній борг України" здійснюється Міністерством фінансів України за узгодженням з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України, надання гарантій від імені Уряду України виконується за його дорученням Міністерством фінансів України. Аналогічні норми містяться і в статтях 16 - 18 Бюджетного кодексу України.
Управління державним боргом включає комплекс заходів, зокрема:
1) рефінансування - випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань при недостатності бюджетних коштів;
2) конверсія - зміна прибутковості позики шляхом збільшення або зменшення процентної ставки доходу, виплачуваного державою за борговими зобов'язаннями;
3) консолідація - зміна термінів дії раніше випущених позик (застосовується частіше за все у випадках, коли у держави виникає можливість дострокового погашення позики);
4) уніфікація - обмін декількох раніше випущених позик на один новий;
5) анулювання - повна відмова від боргових зобов'язань. Використовується як крайній захід по управлінню державним боргом.
Природно, що конкретне використання тих або інших форм, пов'язаних з управлінням державним боргом, залежить від стану фінансової системи, завдань і можливостей держави в даний період часу. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний внутрішній борг України" для фінансування витрат із розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов'язань Уряду України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти, отримані від приватизації майна державних підприємств, у розмірі 50 %.
Тема 12. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ
12.1. Поняття обов'язкового державного страхування
12.2. Основні галузі і види державного страхування
12.3. Особливості інституту обов'язкового державного страхування
Тема 13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ В УКРАЇНІ
13.1. Поняття і види державних видатків
13.2. Поняття, особливості та правові принципи фінансування державних видатків
13.3. Правові основи кошторисно-бюджетного фінансування
13.4. Основні напрями кошторисно-бюджетного фінансування