Фінансове право - Роль В.Ф. - 13.2. Поняття, особливості та правові принципи фінансування державних видатків

Державні і муніципальні видатки здійснюються в порядку фінансування, тобто наділення фінансовими ресурсами. Фінансування видатків - це безповоротний, безвідплатний, плановий, регламентований нормами права відпуск грошових коштів із фондів для забезпечення виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування, на соціально-культурні потреби та на розширене відтворення.

Фінансування здійснюється з різних джерел: бюджетів різних рівнів (від Державного до сільського), позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних і муніципальних підприємств. Залежно від джерел фінансування можна виділити три його види: бюджетне фінансування, самофінансування і кредитування.

Отже, фінансування державних видатків - це заснований на правових нормах плановий, цільовий, безповоротний та безвідплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

Основні одержувачі грошових коштів при фінансуванні - це державні органи, підприємства, установи державної і комунальної форм власності. Використовуються різні форми фінансування. Підприємства та організації державної і муніципальної форми власності, які мають економічну та фінансову самостійність і одержують прибуток, з бюджету покривають лише частину своїх видатків. Основним принципом їх фінансування є оптимальне об'єднання власних, бюджетних та позикових коштів при покритті витрат.

Загальними принципами фінансування є: плановість; цілеспрямованість; безповоротність і безвідплатність; фінансування в міру виконання плану робіт та послуг; дотримання фінансової дисципліни; дотримання режиму економії і здійснення постійного контролю за використанням виділених коштів, а також принцип отримання максимального ефекту при мінімумі витрат (ефективного використання коштів).

Усі перелічені вище принципи знайшли свою реалізацію на практиці. Так, усі державні витрати закріплені у відповідних фінансово-планових актах (законі про Державний бюджет України, кошторисах фінансування державних установ та ін.). При цьому планування, видача і використання коштів проводиться в суворо визначених цілях.

При плануванні та виділенні фінансових ресурсів держава визначає обсяг фінансування, виходячи з наявних власних коштів об'єкта фінансування, можливості і доцільності отримання ним банківських кредитів. Виділення коштів здійснюється тільки при неможливості покриття витрат із вказаних джерел.

Цілеспрямованість означає, що всі видатки мають цільове призначення: поточні видатки, капітальні, на зарплату, стипендії, відрядження та ін. Виділення коштів здійснюється на забезпечення тільки фактичних витрат на конкретну мету.

Безповоротність і безвідплатність означає, що виділення коштів здійснюється без прямого їх відшкодування державі, органам місцевого самоврядування та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Фінансування в міру виконання робіт і послуг - коли кошти видаються відповідно до фактичного виконання робіт та надання послуг (не "під план", а в міру виконання плану), їх кількісних і якісних показників.

Дотримання фінансової дисципліни - це принцип законності у фінансовій діяльності, точне й неухильне дотримання порядку, термінів, звітності та ін.

Принцип дотримання режиму економії реалізується як при плануванні видатків, так і при використанні виділених коштів. Фінансування державних витрат здійснюється на підставі форм та методів планомірної мінімізації витрат, що забезпечують режим жорсткої економії всіх видів ресурсів. Дотримання цього принципу особливо важливо сьогодні, коли Державний бюджет планується з дефіцитом, з'являються проблеми виплат заробітної плати, пенсій, не фінансуються "довгобудови" та ін.

Окрім цих принципів, діє принцип отримання максимального ефекту при мінімумі витрат (або ефективного використання коштів). Цей принцип дуже важливий при постійній нестачі коштів на першочергові заходи. При проведенні фінансування повинен досягатися певний соціально значущий ефект при мінімальних витратах фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

Належний при здійсненні фінансування контроль дозволяє визначити ті недоліки й упущення, що мають місце в плануванні, виділенні і використанні державних коштів, вжити заходів щодо їх усунення та недопущення в майбутньому, а також забезпечити необхідними даними перспективне і поточне планування державних витрат.

Держава й органи місцевого самоврядування основні витрати на виконання своїх функцій покривають за рахунок Державного бюджету України і відповідних місцевих бюджетів. Таке фінансування отримало найменування бюджетного. Підприємства та організації, які є неприбутковими і всі свої видатки покривають за рахунок бюджетних коштів, іменуються бюджетними (ст. 2 п. 6 Бюджетного кодексу України).

Отже, бюджетне фінансування - це безповоротний та безвідплатний відпуск коштів з Державного і місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій та функцій муніципальних органів і забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

Витрати бюджетів усіх рівнів є безпосередніми прямими витратами держави і органів місцевого самоврядування, що забезпечують приріст матеріально-технічної бази, утримання соціальної сфери, органів державної влади та управління, а також місцевого самоврядування.

Бюджетне фінансування засноване на загальних принципах фінансування, але має і певні відмінні риси, які полягають у тому, що кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підрядністю. Виняток: фінансування загальнодержавних заходів - боротьба з епідеміями (наприклад, "свинячий", "курячий" грип та ін.), епізоотіями, ліквідація наслідків катастроф і стихійних лих та ін.

Крім того, бюджетне фінансування здійснюється на підставі встановлених економічних і науково обґрунтованих нормативів для кожної сфери діяльності держави.

Бюджетні установи відносяться до невиробничої сфери. Вони не проводять матеріальних цінностей, але праця працівників невиробничої сфери необхідна кожній державі (вчителі, судді, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, медики), тому всі їх видатки фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань. Кошти з бюджетів на функціонування бюджетних установ відпускаються на підставі планових актів-кошторисів, а фінансування їх називається кошторисно-бюджетним.