Фінансове право - Роль В.Ф. - 12.3. Особливості інституту обов'язкового державного страхування

Складний, багаторівневий характер відносин страхування визначив участь у їх регулюванні декількох галузей права: цивільного, трудового, фінансового. Приватноправове регулювання спрямоване на договірні відносини, в умовах яких формуються децентралізовані грошові страхові фонди. Публічне ж регулювання (фінансово-правове) охоплює формування централізованих державних страхових фондів, організацію всієї системи страхування (ліцензування, порядок, умови та ін.). У цій ситуації страхове право є комплексним правовим інститутом, що регулює суспільні відносини, які установлюються в процесі формування і використання спеціальних страхових фондів. Проте якщо виходити з того, що правовий інститут - це сукупність однорідних норм, які регулюються єдиним методом, то таким чином охарактеризувати страхове право (сукупність приватноправових норм, що регулюються диспозитивними методами, і публічних норм, які регулюються імперативними методами) не можна. У даному випадку правильніше аналізувати комплексний інститут законодавства про страхування, коли, дійсно, в одному законодавчому акті можуть міститися й імперативні, і диспозитивні норми.

Фінансово-правовий інститут обов'язкового державного страхування не охоплює всю страхову діяльність в цілому, а відділяє лише блок публічно-правових норм, використовуючи імперативний метод та створюючи, таким чином, однорідний правовий інститут. Характерними рисами відносин, які регулюються цим інститутом обов'язкового страхування, є:

1) встановлення державою видів, порядку, умов обов'язкового страхування;

2) безпосередня участь держави або уповноваженого нею органу в цих відносинах;

3) застосування методу державно-владних велінь;

4) регулювання відносин щодо формування і використання державних страхових фондів.

Фінансово-правові відносини у сфері страхування групуються за декількома напрямами:

а) між державою (в особі Уряду) та органами виконавчої влади по нагляду за страховою діяльністю;

б) між органами виконавчої влади і організаціями-страховиками з приводу організації страхової діяльності;

в) між державними органами та страховиками з приводу обмеження монополізму на ринку страховки;

г) між державними контролюючими органами і страховиками. Таким чином, відносини, що регулюються фінансовими нормами,

охоплюють:

1. Відносини, пов'язані з ліцензуванням діяльності страховиків.

2. Відносини між страховиками і страхувальниками в особі спеціальних органів виконавчої влади (Міністерства внутрішніх справ, податкових органів, митних органів та ін.). У цьому випадку кошти виділяються страхувальникам з відповідного бюджету.

3. Відносини, пов'язані з контролем за законністю і цільовим використанням коштів обов'язкового державного страхування.

4. Відносини між державою та платниками зборів на обов'язкове державне страхування.

Слід відзначити, що страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика, за винятком обов'язкового державного страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

Не допускається, за винятком обов'язкового страхування, а також страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.