Фінансове право - Роль В.Ф. - Тема 14. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ

14.1. Банківська система України. Правовий статус Національного банку України.

14.2. Грошова система України та її елементи.

14.3. Правове регулювання готівкового обігу.

14.4. Правові основи безготівкового обігу.

14.1. Банківська система України. Правовий статус Національного банку України

Для забезпечення стабільного розвитку держави, створення сприятливих умов для належного конкурентного середовища на фінансовому ринку функціонує банківська система, структуру якої, економічні, а також організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність різних видів банків, банківських інститутів та фінансових установ, що діють у межах загального грошово-кредитного механізму у тій чи іншій країні в певний історичний період і займаються банківською діяльністю.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність - це залучення до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Суспільні відносини з приводу банківської діяльності, пов'язані з банківським кредитуванням, набуваючи правової форми, регулюються масивом правових норм. Різноманітність, складність, певна ієрархічність таких відносин припускає використання в правовому регулюванні різних методів, властивих різним галузям права. Разом з юридичною рівністю сторін, характерною для банківського кредитування, активно використовується в даному випадку і метод владних приписів, властивий публічним галузям права.

Особлива важливість даної сфери для всієї фінансової системи держави та відповідне їй імперативне регулювання не виключає і певної децентралізації банківської системи, що забезпечує самостійність банків. Саме в таких умовах можливе стабільне функціонування різнотипних банківських організацій. Певне місце в регулюванні банківської діяльності займають фінансово-правові відносини.

Фінансово-правове регулювання банківської діяльності визначається всіма системоутворюючими галузевими критеріями цієї галузі. Предметом його є фінансові відносини, пов'язані і регулюючі рух публічних грошових фондів, визначальні особливі правові режими руху таких коштів, статус суб'єктів, що беруть участь у цьому, з позицій виняткового положення держави та територіальних громад як власників фондів. Регулювання банківської діяльності в цьому випадку також забезпечується фінансово-правовим імперативним методом, через систему владних приписів, велінь. Таким чином, банківська діяльність, враховуючи ці аспекти (предмет і метод регулювання), включає не лише відносини кредитування (які більшою мірою носять характер цивільно-правових відносин), але і відносини, пов'язані з організацією банківської справи, закріпленням відповідних повноважень банківських, контролюючих організацій, інших суб'єктів банківських правовідносин, виділення певних режимів знаходження і руху публічних та інших грошових коштів.

Банківське кредитування є тими відносинами, що більшою мірою виражають зміст банківської діяльності в ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При цьому важливо звернути увагу на особливість відносин банківського кредитування, яка припускає два зустрічні процеси. З одного боку, це відносини, пов'язані із залученням банками тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб у внески, з іншого - це відносини, пов'язані з розміщенням грошових ресурсів банків, акумульованих, у тому числі і таким чином. Саме так банківське кредитування створює необхідні умови для заповнення недоліку власних грошових коштів суб'єктів кредитування, ритмічності та розвитку суспільного відтворювання, відкриває можливості для додаткових капіталовкладень.

Банківське кредитування здійснюється на основі певних принципів, серед яких виділяють: терміновість, повороткість, платність, цільовий характер, забезпеченість. Залежно від характеру коштів, об'єкта кредитування і термінів банківський кредит виступає у формі короткострокового та довгострокового. Короткостроковий кредит надається на строк до одного року з метою поточної діяльності господарюючого суб'єкта. Він виділяється на сукупність матеріальних запасів виробничих витрат, товарів поточної реалізації, які в основному пов'язані з процесами простого відтворювання. Довгостроковий кредит надається на термін більше одного року і виділяється на технічне переозброєння, реконструкцію, будівництво нових об'єктів та ін.

Банківське кредитування здійснюється через банківську систему. Найважливіше місце в ній займає Національний банк України, що забезпечує фінансово-правове регулювання даних відносин. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, створених і діючих на території України. Вони можуть функціонувати як універсальні, або спеціалізовані. Залежно від спеціалізації банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення операцій, що проводяться цими банками. Регулювання і банківський нагляд Національним банком України здійснюється відповідно до положень Конституції України, законами України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Дієвим інструментом управління і контролю Національним банком за всіма ланками банківської системи є Інститут державної реєстрації і ліцензування банків. Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність", інших нормативно-правових актів Національного банку України, відповідних документів, поданих для реєстрації. В тижневий термін з дати надання документів для державної реєстрації банку Національний банк України відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію банку або відмову від неї ухвалюється Національним банком України не пізніше за тримісячний термін з моменту подачі повного пакета документів. Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису в Державний реєстр банків, після чого банк одержує статус юридичної особи.

Певною новелою банківського законодавства з 2001 року з'явилося законодавче закріплення поняття державних банків. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державним банком є банк, 100 % статутного капіталу якого належить державі. Державний банк грунтується за рішенням Кабінету Міністрів України, з виділенням у законі про Державний бюджет України на відповідний рік видатків на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України щодо наміру заснування державного банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів. Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які належать йому в статутному капіталі державного банку через органи управління (наглядова рада та правління банку).

Аналізуючи проблеми банківської діяльності, грошового обігу і розрахунків, необхідно враховувати з'єднання двох взаємозв'язаних процесів. З одного боку, це утворення масиву нормативно-правових актів, що регулюють відносини з приводу руху грошових фондів, з іншого - відносини, які складаються в ході грошового обігу між рівноправними суб'єктами та спеціально уповноваженими суб'єктами, що реалізовують владні повноваження. Важливо мати на увазі, що з 2001 року функції контролю за дотриманням норм обігу готівки, фактично закріплені за державними органами виконавчої влади і Національним банком України, оскільки відповідно до Указу Президента України банки були позбавлені подібних функцій. Таким чином, посилився публічно-правовий аспект регулювання Національним банком України контрольної діяльності у сфері грошового обігу.

На забезпечення стабільності банківської системи направлено державне регулювання діяльності банків, що здійснюється Національним банком у таких формах:

1. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) установлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного або фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) регулювання кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) регулювання операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) регулювання імпорту й експорту капіталу.

Значення Національного банку, його головуюча роль у системі суб'єктів при фінансово-правовому регулюванні банківської діяльності визначається конституційною нормою-принципом щодо його основної функції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 Конституції України "забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України". В основі правового статусу Національного банку лежить норма ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", відповідно до якої Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та іншими законами України.

Реалізовуючи свою основну конституційну функцію, Національний банк здійснює її через специфічні способи і методи грошово-кредитної політики, за допомогою яких і відбувається регулювання грошової маси. Відповідно до цих завдань ст. 25 Закону України "Про Національний банк України" до таких методів віднесені:

- визначення і регулювання норм обов'язкових резервів для банків;

- процентна політика;

- рефінансування банків;

- управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, підтверджуючих корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу;

- емісія власних боргових зобов'язань і операцій з ними. Правовий статус Національного банку, виходячи з його особливої

ролі, включає два аспекти:

1. Внутрішній (функціонально-регулятивний) елемент правового статусу Національного банку визначає особливості участі Національного банку в управлінні, регулюванні певним об'єктом (грошовим обігом) відповідно до функцій банку, що реалізовуються в чітко встановлених законодавчих формах.

2. Зовнішній (організаційно-структурний) елемент правового статусу Національного банку України як особливого центрального органу державного управління в системі органів держави відображає характер його взаємостосунків з Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів.

Важливе значення в закріпленні статусу Національного банку України має регулювання відносин між ним, Верховною Радою України і Президентом України. Відповідно до ст. 51 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає:

1) призначення на посаду і звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;

3) призначення і звільнення Верховною Радою половини складу Ради Національного банку;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Незалежність Національного банку України відображається також і в законодавчо врегульованих його взаємостосунках з Кабінетом Міністрів України. Необхідно враховувати, що ст. 52 Закону України "Про Національний банк України" визначається змістом норм ст. 116 Конституції України. Так, характер відносин між Кабінетом Міністрів та Національним банком України базується на компетенції Кабінету Міністрів у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики, тоді як Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, направлену на регулювання економічного зростання, заборону інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк та Кабінет Міністрів проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Викликає інтерес і ч. 4 ст. 52 Закону України "Про Національний банк України", відповідно до якої Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Національний банк України має статутний капітал, що є державною власністю, розмір якого складає 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Крім того, Національний банк має відособлене майно, що є державним і передане йому в повне господарське ведення. При цьому важливо враховувати і певну бюджетну незалежність Національного банку України. Відповідно до ст. 54 Закону України "Про Національний банк України" Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Фактично, як продовження деталізації даної норми можна розглядати і положення ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України, де законодавче обмеження фінансування Національним банком бюджетного дефіциту виражається в забороні використання емісійних коштів Національного банку України як джерела фінансування Державного бюджету України.

Забезпечення бюджетної незалежності Національного банку України здійснюється і через форму його участі в придбанні цінних паперів, відповідно до чого до операцій Національного банку України відносяться купівля та продаж на вторинному ринку цінних паперів у порядку, передбаченому законодавством.

Ще один аспект регулювання бюджетної незалежності Національного банку України реалізується через відносини, пов'язані з порядком перерахування частини прибутку центрального банку до Державного бюджету України. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Національний банк України" одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Національний банк за підсумками кожного кварталу поточного року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами вносить до 20 числа місяця наступного за звітним кварталу позитивну різницю до Державного бюджету України поточного року. Позитивна різниця перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками четвертого кварталу вноситься до Державного бюджету України поточного року на підставі затвердженого кошторису доходів та витрат Національного банку України до 10 грудня поточного року.

Відповідно до правового статусу за Національним банком України закріплений ряд функцій, які перш за все характеризуються публічною природою. Отже, їх можна розмежити і виділити блок повноважень фінансово-правового характеру та повноважень, що мають адміністративну природу. Як приклад повноважень фінансово-правового характеру Національного банку України, закріплених ст. 7 Закону України "Про Національний банк України", необхідно виділити наступне:

1) Національний банк відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує і контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання і нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів, платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення і зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними й банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації й перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом;

24) за спрощеною процедурою здійснює довгострокове рефінансування комерційних банків під заставу іпотечних кредитів, наданих цими банками населенню на інвестування будівництва житла в розмірі не менше ніж 80 відсотків номінальної вартості пулу іпотечних кредитів, наданого у забезпечення відповідним банком.

Здійсненню повноважень підпорядкована й організаційна структура Національного банку України. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Національний банк України" керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку очолюється Головою, який організовує засідання Ради Національного банку і головує на них, скликає позачергові засідання, здійснює інші повноваження та функції. Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про Національний банк України" структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку. Національний банк у межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів і установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути й положення. Для інкасації та охорони цінностей і об'єктів Національний банк має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю.