Фінансове право - Роль В.Ф. - Тема 15. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН

15.1. Поняття валюти і валютних цінностей.

15.2. Особливості та структура валютних правовідносин.

15.3. Правовий режим регулювання валютних відносин.

15.1. Поняття валюти і валютних цінностей

Поняття валюти (від лат. valeo - коштую) дуже часто асоціюється з грошовими одиницями держав. Але при цьому термін "валюта" може застосовуватися в декількох значеннях: як грошова одиниця, яка є основою грошової системи держави; як тип грошової системи держави (валюта золота, валюта срібна, валюта паперова) і як грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи, які виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються у міжнародних розрахунках. Саме останнє значення і являє собою поняття іноземна валюта.

Національна валюта виступає своєрідним дзеркалом фінансово-економічного стану держави, що пов'язане з використанням валютних коштів учасниками міжнародних економічних відносин при великому обсязі зовнішньоекономічних операцій. У цьому механізмі тісно переплітаються інтереси, що ведуть до отримання як національної (наприклад, при фінансуванні витрат експортера продукції), так і іноземної (в розрахунках імпортера по імпортних контрактах, коли може використовуватися іноземна валюта) валюти. Декрет Кабінету Міністрів України в законодавчому акті "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монет і в інших формах, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території України. До валюти також відносяться грошові знаки, вилучені або ті, які вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що знаходяться в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських й інших кредитно-фінансових установах на території України (ст. 1). Це і є власне валюта.

Другою складової категорії - "валюта України" (поруч з власне валютою України) - є платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.

Таким чином, валюта України складається з визначених законодавством України складових, а саме :

а) грошових знаків, які знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території України;

б) платіжних документів, які виражені у валюті України;

в) інших цінних паперів, виражених у валюті України. Категорія "іноземна валюта" також має такі складові:

1) грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків або монет, що знаходяться в обігу, і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи держав;

2) кошти на рахунках в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних грошових або розрахункових одиницях.

Так, відповідно до законодавства України під іноземною валютою розуміється як власне іноземна валюта, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. При цьому власне іноземною валютою є іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. До неї також відносяться грошові знаки, вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях на рахунках або у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах за межами України.

Національна та іноземна валюта знаходяться в певному співвідношенні, яке відображає поняття "конвертованості". Це достатньо складне поняття. Саме конвертованість (або конвертованість валюти у вузькому значенні) розуміється як гарантована державою можливість обміну національної валюти на іноземні. Детальну характеристику конвертованості дає професор Стенфордського університету Р. Мак-киннон: "Валюта є конвертованою, якщо: громадяни даної країни, охочі купити закордонні товари або послуги, не схильні до особливих обмежень, можуть вільно продати місцеву валюту в обмін на іноземну на уніфікованому ринку за єдиним валютним курсом, який, можливо, коливається і вживається до всіх поточних операцій, включаючи нормальний торговий кредит; тоді як іноземці (нерезиденти), що мають кошти в місцевій валюті, отриманій від поточних операцій, можуть продати їх за тим же самим валютним курсом або вільно придбати місцеві товари за переважаючими цінами в цій валюті".

Залежно від ступеня та особливостей режиму конвертованості національні валюти окремих держав можна розмежувати на:

- неконвертовані - валюти, які використовуються в межах однієї держави;

- частковоконвертовані - валюти, які застосовуються не до всіх зовнішніх валютних операцій або не до всіх суб'єктів;

- вільноконвертовані - валюти, які вільно обмінюються на іноземні валюти і виступають як платіжний засіб на міжнародному ринку.

Ключовим чинником, що зумовлює конвертованість національної валюти, є дотримання державою зобов'язань, прийнятих відповідно до ст. VIII Договору про Міжнародний валютний фонд, що припускають незастосування обмежень по платежах і переведеннях за поточними міжнародними операціями, а також відмова від яких-небудь дискримінаційних валютних заходів або практики множинності валютних курсів. Конвертованість валюти відображає економічний стан держави і не може бути введена тільки законодавчо.

Відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України, вільноконвертовані іноземні валюти диференціюються на дві групи: 1) валюти, що широко використовуються для здійснення платежів по міжнародним операціям і продаються на основних валютних ринках світу; 2) валюти, які не використовуються широко для здійснення платежів по міжнародним операціям і не продаються на основних валютних ринках світу.

До вільноконвертованих валют відносяться грошові одиниці держав, у яких відсутні обмеження щодо їх вільного обміну на іноземні валюти за курсом, який визначається чинним законодавством. У світі налічується близько 30 національних грошових одиниць, які відповідно до класифікації МВФ відповідають вимогам вільноконвертованих валют.

Серед вільноконвертованих валют сформувалася особлива група - резервні. До резервних валют відносяться декілька валют, у яких центральні банки інших держав, а також міжнародні фінансово-кредитні організації накопичують власні резерви. Це валюти держав з економічно розвинутим, стабільним фінансовим потенціалом і банківською системою. Основною резервною валютою є долар США. Як резервні валюти використовуються також фунт стерлінгів, японська ієна, швейцарський франк, колективна європейська валюта - євро, і спеціальні права запозичення - СПЗ (special drawing rights).

Специфічними резервними валютами є СПЗ і євро. СПЗ є валютою, що існує тільки в безготівковій формі у вигляді записів на рахунках країн - членів МВФ. Випуск СПЗ почався 1 січня 1970 року. З відміною золотого змісту долара США вартість СПЗ визначається на основі средньозважуваної величини курсів "кошика" п'яти резервних валют. Склад і питома вага окремих валют "кошика" СПЗ переглядаються МВФ кожні п'ять років.

На основі положень Договору про Європейський Союз, підписаний в Маастріхті 7 лютого 1992 року, в грудні 1996 року було ухвалено рішення про введення в безготівковий обіг з 1 січня 1999 року єдиної валюти країн ЄС - євро. В зону євро ввійшли 11 з 15 держав - членів Євросоюзу: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція. З 1 січня 2002 року євро функціонує в готівковому обігу і є офіційною грошовою одиницею вказаних держав. Відповідно до Договору про ЄС винятковим правом санкціонувати випуск банкнот у рамках Європейської валютної системи володіє Європейський центральний банк (ЄЦБ). ЄЦБ і національні центральні банки наділені правом емісії банкнот і монет, що мають статус єдиного законного платіжного засобу в межах Євросоюзу. Співвідношення національної валюти й інших валют (різного рівня конвертованості) регулюється державою через валютний курс. Валютний курс виступає як співвідношення валют двох держав. Він установлюється на підставі попиту-пропозиції валют на валютному ринку. При цьому можливе визначення валютного курсу державою у власному, односторонньому порядку.

Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк України використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює та змінює ставку рефінансування, а також застосовує інші інструменти регулювання грошової маси. Згідно з п. 13 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" він забезпечує накопичення і зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними і банківськими металами. Статтею 28 цього Закону передбачено, що Національний банк України забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс іноземної валюти щодо іноземних валют та на загальний попит і пропозицію грошей в Україні.

Структура золотовалютного резерву Національного банку України включає наступні активи:

- банківське золото;

- спеціальні права запозичення;

- резервну позицію в МВФ;

- іноземну валюту у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном;

- цінні папери (окрім акцій, які оплачуються в іноземній валюті);

- будь-які інші міжнародно визнані активи за умови забезпечення їх надійності й ліквідності.

Національна валюта та іноземна валюта не охоплюють повністю коло валютних цінностей у державі. Крім національної й іноземної валюти у вигляді грошових знаків і коштів на рахунках у банківських та інших кредитно-фінансових установах до валютних цінностей відносяться:

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові і банківські документи), виражені у валюті України, іноземній валюті або банківських металах;

- банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (аффіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у злитках та порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, виготовлені з дорогоцінних металів (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Законодавче регулювання як частини валютних цінностей розповсюджується тільки на монетарні метали. Закон України "Про державне регулювання здобування, виробництва і використання дорогоцінних металів та коштовних каменів і контроль за операціями з ними" визначає правові основи та принципи державного регулювання здобування, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і коштовних каменів та контролю за операціями з ними. Під дорогоцінними металами відповідно до ст. 1 даного Закону розуміється золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, лом та ін.). Коштовні камені включають природні і штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Якість дорогоцінних металів визначається пробою, яка є державним стандартом, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлені вироби з дорогоцінних металів, і свідчить про вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. В Україні для ювелірних і побутових виробів з дорогоцінних металів встановлені такі проби:

- платина - 950 (дев'ятсот п'ятдесята);

- золото - 333 (триста тридцять третя), 375 (триста сімдесят п'ята), 500 (п'ятисота), 585 (п'ятсот вісімдесят п'ята), 750 (сімсот п'ятдесята);

- срібло - 750 (сімсот п'ятдесята), 800 (восьмисота), 830 (вісімсот тридцята), 875 (вісімсот сімдесят п'ята); 925 (дев'ятсот двадцять п'ята), 960 (дев'ятсот шестидесята);

- паладій - 500 (п'ятисота), 850 (вісімсот п'ятдесята). Допускається виготовлення виробів із золота проби 583 (п'ятсот

вісімдесят третьої) підприємствами побутового обслуговування населення і громадянами-підприємцями.

Міністерство фінансів України формує Державний фонд дорогоцінних металів і коштовних каменів України з метою забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, які фінансуються з Державного бюджету. До Державного фонду дорогоцінних металів і коштовних каменів України зараховуються закуплені на території України та за її межами за рахунок коштів Державного бюджету відходи і лом дорогоцінних металів та коштовних каменів у будь-якому вигляді і стані, дорогоцінні метали й коштовні камені, коштовні камені органогенного походження та напівкоштовне каміння у виробах і ломі, скуплені у населення та юридичних осіб, конфісковані відповідно до законодавства України або здані як скарб, а також отримані за правом спадкоємства або дарування, цінності Історичного фонду дорогоцінних металів і коштовних каменів України.