Фінансове право України - Воронова Л.К. - 11.7. Податки на майно

Податок на землю. Справляння податку на землю регулюється Земельним кодексом України, Законом України "Про плату за землю" від 19.09.1996 p., низкою постанов Кабінету Міністрів України та ін.

Плата за землю в Україні справляється у вигляді земельного податку чи орендної плати, залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки, виходячи з грошової оцінки землі. Розмір земельного податку визначають із розрахунку на рік І встановлюють у вигляді платежів за одиницю земельної площі. При цьому розмір податку не залежить від результатів господарської діяльності власників чи користувачів земельних ділянок.

Платниками податку виступають власники землі й землекористувачі, за винятком орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції.

Об’єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні (в тому числі й на умовах оренди). За площею земельних ділянок та їх виробничим призначенням розрізняють землі сільськогосподарського призначення (розділ 2 Закону України "Про плату за землю") та землі несільськогосподарського призначення. Одиницею нарахування податку, стосовно якого використовуються законодавчо закріплені ставки, є один гектар орних земель, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень.

Ставки земельного податку на земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, орієнтуючись на середні ставки податку, функціональне використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більш ніж удвічі вищі за середні ставки податку з урахуванням коефіцієнтів, установлених Законом України "Про плату за землю".

Законодавством передбачені збільшені ставки податку на землю у випадках: 1) її нецільового використання; 2) перевищення норм відведення.

Майно звільняється від оподаткування за двома принципами: об’єктним і видовим. За об’єктним принципом звільняються від оподаткування окремі, конкретні об’єкти, за видовим - деякі види майна, що належить будь-яким юридичним особам, а також усе майно, що перебуває у власності визначених категорій юридичних осіб. Пільги на цей вид податку можна диференціювати так:

- виключення майна з оподатковуваного;

- зменшення вартості оподатковуваного майна;

- зменшення податкової ставки.

Пільги щодо цього податку дають змогу виділити три групи звільнень:

1. Визначені види земельних ділянок (заповідники, заказники, сортоділянки тощо).

2. Визначені законодавством установи (заклади культури, науки, освіти, фізичної культури і спорту, благодійні фонди і т. ін.).

3. Фізичні особи (наприклад, інваліди І і П групи, учасники Великої Вітчизняної війни, громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи та ін.).

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції. Земельний податок громадян нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Орендну плата за земельні ділянки та земельний податок платники сплачують за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської ради, на території яких розташовані земельні ділянки. При цьому 30% коштів від земельного податку далі розподіляються на цілі, визначені ст. 22 Закону України "Про плату за землю". При розподілі коштів враховують якості земель (середню і кращу) та їх місцезнаходження.

Кошти від плати за землю використовуються:

1. На фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунту.

2. На ведення Державного земельного кадастру, землевпорядження, моніторинг земель. Державний земельний кадастр містить необхідні дані й документи про правовий режим земель, їх розподіл між власниками землі і землекористувачами, в тому числі орендарів, за категоріями земель; про якісну характеристику народногосподарської цінності земель.

3. Для економічного стимулювання власників землі і землекористувачів на поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунту і продуктивності земель лісового фонду.

Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Протягом багатьох десятиріч громадяни - власники транспортних засобів - сплачували місцевий збір за них. З прийняттям у 1981 р. Положення про місцеві податки збір було замінено місцевим податком і до оподаткування підлягає населення як міст, так і сіл. Починаючи з 1988 р. податок було поширено і на транспортні засоби підприємств. В Україні податок із власників транспортних засобів справляється на основі Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"від 11.12.1991 р. (в ред. 06.12.2006р.).

Платники податку - підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування. Платниками податку є також власники моторних човнів, мотосаней тощо. До платників не віднесено філії й інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому обчислювати і вносити до бюджету податок з власників транспортних засобів мають саме юридичні особи.

Особливістю нової редакції закону від 06.12.2006 р. є глибока деталізація об’єктів оподаткування: вперше в податковому законодавстві вони (не з огляду на акцизний і митні збори) закріплені кодом відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, що значною мірою спрощує роботу зі справляння податку.

Ставки податку встановлено в гривнях за 100 куб. см об’єму циліндрів двигуна з розрахунку на 1 кВт (для транспортних засобів з електродвигунами) або з розрахунку на 100 см довжини (для катерів і яхт).

Порівняно традиційну систему пільг можна розділити на дві групи: 1) платники повністю звільняються від сплати податку. Це підприємства автомобільного транспорту загального користування, державні бюджетні установи й організації, інваліди, що мають мотоколяски чи автомобілі з ручним керуванням, і та ін.; 2) ставка податку зменшується на 50% (громадяни - власники легкових автомобілів з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, взяті на облік в Україні до 1990 р. включно, та вантажні автомобілі з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 р. випуску включно - щодо одного із зазначених автомобілів тощо). Закон надає право місцевим органам державної влади звільняти повністю або частково від сплати податку окремих платників за наявності важливих причин.

Строки сплати податку практично пов’язують із вчасним проведенням технічного огляду транспортного засобу, зокрема фізичні особи сплачують його перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться технічний огляд; юридичні особи - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Податок обчислюють з урахуванням сумарної потужності транспортного засобу, його виду і ставки.