Цивільне право - Майданик P.A. - Скандинавське цивільне право

Місце скандинавської правової сім'ї в правових системах сучасності

Скандинавська правова сім'я об'єднує національні правові системи Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (окремі автори до цієї групи відносять правові системи держав Балтії - Естонію, Латвію, Литву).

Ця правова сім'я є змішаним типом права, оскільки вона має спільні риси у формуванні і розвитку, схожі з романо-германською правовою сім'єю і з правовою сім'єю загального права.

Для цієї групи правових систем характерне домінування нормативно-правового акта як формального джерела права; використання судового прецеденту нарівні з нормативно-правовим актом; визнання поділу права на приватне і публічне; відведення нормі права (зразку) поведінки основної ролі в регулюванні суспільних відносин; проведення кодифікації законодавства; дотримання ієрархії нормативно-правових актів та існування паритету процесуального і матеріального права (О.Ф. Скакун).

Гармонізація та уніфікація скандинавського приватного права

Скандинавське приватне право характеризується значним рівнем процесів гармонізації та уніфікації, яка сьогодні відбувається переважно у сфері приватного права (шлюбно-сімейні, договірні відносини, відносини в сфері інтелектуальної власності). В публічно-правовій сфері, зокрема, в кримінальному і в кримінально-процесуальному праві подібне співробітництво відбувається в значно меншою мірою, і це пояснюється усталеністю різних національних традицій в цих державах в зазначених сферах суспільного життя.

Подібний успішний результат зумовлений тим, що скандинавське цивільне право має тривалі правові традиції здійснення гармонізації та уніфікації в сфері приватного права, особливо з другої половини XIX ст., майже на сто років раніше від подібних процесів, які зачепили більшість країн континентальної Європи в основному в другій половині XX ст.

Починаючи з 1872 р. скандинавські держави цілеспрямовано стали здійснювати уніфікацію національного права з метою створення спільного цивільного кодексу для цих держав.

В 1880 р. на території Данії, Норвегії та Швеції одночасно набрав чинності одноманітний кодекс про вексель, який регулював питання про оборотні документи.

В наступні роки основна увага приділялась уніфікації торгового права. Зокрема, були прийняті закони про торговельні знаки, торгові реєстри, фірми і Закон про чеки. З 1981 по 1893 рр. проводиться уніфікація морського права шляхом прийняття одноманітної законодавчої бази.

На початку XX ст. був прийнятий закон про рухоме майно (в Швеції 1905 р., в Данії 1906 р., в Норвегії 1907 р., Ісландії 1922 р.).

Важливим етапом на шляху уніфікації права стала розробка закону про договори та інші законні операції в праві власності і зобов'язальному праві. Цей закон було прийнято в усіх державах Скандинавії в період з 1915 р. по 1936 р., в результаті чого сформувалося єдине договірне право.

Важливу роль в розвитку правового співробітництва скандинавських держав виконує створена в 1952 р. Північна Рада, яка є єдиним консультативним органом, головне завдання якого полягає в координації та інтеграції зусиль цих держав з питань співробітництва у сфері економічного, соціального, політичного та культурного життя. При цьому органі створені комісії експертів, які покликані розробляти одноманітні законодавчі акти з подальшої гармонізації законодавства скандинавських держав.

Як зазначають К. Цвайгерт і X. Кьотц, на сьогодні скандинавський досвід розглядається як модель відповідного співробітництва на загальноєвропейському рівні.