Цивільне право - Майданик P.A. - Джерела сучасного скандинавського приватного права

Систему джерел скандинавського приватного права становлять закони, делеговане законодавство, судова практика, звичаї, доктрина, правові принципи і міжнародно-правові акти.

Систему законодавства очолюють конституційні закони (Конституція Норвегії 1814 р., і в новій редакції від 1913 р., Конституційний закон Фінляндії 1919 р., Конституція Ісландії 1944 р., Конституція Данії 1953 р., Конституція Швеції 1974 р., яка складається з трьох законів: Закон про форму правління, Закон про престолонаслідування і Закон про свободу преси.

Важливе значення має делеговане законодавство, кількість якого перевищує кількість законів, прийнятих законодавчими органами цих держав.

Роль судової практики різна в різних скандинавських країнах. В Данії і Норвегії при регулюванні окремих питань роль судової практики є основною, а не допоміжною. Зокрема, окремі інститути цивільно-правових відносин регулюються лише нормами прецедентного права. Однак "застосування судових прецедентів в Данії не регулюється настільки жорсткими і суворими правилами, як це передбачено, скажімо, англійським правом".

Судді зобов'язані керуватися рішеннями, прийнятими з аналогічних справ вищими судовими органами.

Згідно з норвезьким законодавством, рішення Верховного Суду й школи інших судових інстанцій, прийняті з конкретної справи, мають силу "переконуючого президента", якими має керуватися в ході судового провадження судовий орган.

У правовій системі Швеції судові рішення виступають джерелом права (перш за все це рішення верховних судових органів), незважаючи на відсутність в законодавстві норм, які визнають судове рішення джерелом права.

Правовий звичай відіграє в скандинавському праві допоміжну роль і стосується переважно сфери торгового і морського права. Він часто слугує доповненням до чинного конституційного законодавства. Іноді посилання на звичай міститься в тексті відповідних договорів.

Доктрина вважається допоміжним джерелом скандинавського права. При винесенні судових актів, а також обговоренні проектів нормативно-правових актів доктрина дає можливість виявити істинні наміри законодавця.

Принципи права можуть виступати джерелом скандинавського права при вирішенні конкретних справ, застосуванні аналогії права і тлумаченні права.

Міжнародно-правові акти визнаються джерелом скандинавського права. Однак загальновизнані принципи міжнародного права, укладені договори, пакти, до яких ці держави приєдналися, повинні бути імплементовані в поточне законодавствво.

Структура скандинавського приватного права

Скандинавське право визнає поділ права на приватне і публічне. Приватне право регулює відносини, суб'єктами яких виступають приватні особи, і складається з норм, які формують його галузі. Публічне право включає в себе норми, які регулюють діяльність держави: норми, які визнають індивідів або групу осіб як суб'єктів публічної влади; норми, які встановлюють способи здійснення державними органами своєї діяльності; норми, які визначають владну компетенцію, в межах якої діють державні органи.

Структурно приватне право становлять такі галузі права, як: цивільне, торгове, сімейне, міжнародне приватне право. До публічного права відносяться галузі конституційного, адміністративного, кримінального, трудового права, охорони навколишнього середовища тощо.

У скандинавських країнах відсутній єдиний цивільний кодифікаційний акт. Неодноразові спроби прийняття такого акта не закінчились успіхом.

Основними цивільно-правовими інститутами виступають інститути права власності, договірного права, недоговірних зобов'язань тощо. Окремі цивільно-правові відносини регулюються судовими прецедентами. Наприклад, законодавство не містить норм, які регулюють зобов'язання, де при розгляді правопорушень застосовується принцип суворої відповідальності (це правило міститься в судових прецедентах, вироблених в кінці XIX ст.), згідно з яким не вимагається доказ вини особи, яка заподіяла шкоду.

Однак основна частина цивільно-правових відносин регулюється окремими законами, які торкаються різних правових інститутів.

Інститут права власності є основним у структурі скандинавського права, який був врегульований першими основоположними правовими документами скандинавського права - Кодексом короля Христиана V 1683 р. і Зводом законів Шведської держави в 1734 р., а також іншими важливими законодавчими актами скандинавських держав.

Право власності розуміється в статичному і динамічному значеннях. Статичне право власності розуміється як сукупність повноважень власника речі щодо інших осіб, такі як право власника на отримання доходу від речі, право відшкодування збитків у випадку необхідності і право на самооборону. Динамічне право власності розглядається як динамічний захист від вимог (рос. притязаний) третіх осіб у випадку виникнення юридичних конфліктів між однією із сторін і третьою особою173.

Засади інституту договірного права скандинавських держав були закладені законами про продаж товарів (прийняті в цих державах з 1905 по 1922 рр.) і законами про договори (прийняті в скандинавських державах з 1915 по 1936 рр.). Згідно з нормами скандинавського договірного права, договір укладається шляхом обміну повідомлень, які містять пропозиції і згоди сторін договору. При укладенні договору враховується суб'єктивний намір його сторін, а процесуальна процедура його укладення зазначеними вище законами суворо не регулюється.

Питання сімейного права також регулюється окремими законами. Згідно з нормами сімейного права Швеції, шлюб може укладатися як у відділах актів цивільного стану за місцем реєстрації дружини або в церковному приході, до якого належить одна із сторін, які бажають взяти шлюб. Перешкодою для взяття шлюбу є неповноліття (повноліття настає з 18-річного віку), кровна спорідненість, юридична неправоздатність згідно з рішенням суду, а також якщо одна із сторін перебуває в шлюбі.

Спадкові правовідносини в скандинавському праві регулюються Кодексом короля Христиана V від 1863 р., розділами про спадкування і Зводом законів Шведського королівства 1734 р., а також законом Норвегії про спадкування 1958 р., законом Фінляндії "Про спадкування" 1965 р. з доповненнями 1983 р. тощо.

Спадкування майна, яке залишається після смерті особи, може здійснюватися двома шляхами - за заповітом і за законом.

Власність, яка залишилася після смерті особи, повинна бути розподілена між родичами, якщо померлий не залишив після себе заповіту. Якщо інший з подружжя помер, то діти спадкують майно рівними частками. Якщо нащадки по прямій лінії відсутні, то успадковують родичі або їх нащадки. За скандинавським правом заповіт спадкодавця не повинен погіршувати становище дітей порівняно з правилами спадкування за законом.

Структура скандинавського приватного права
5. Релігійна система права
Загальні положення
Іудейське (єврейське) право
Особливості іудейською права
Джерела і структура іудейського права.
Індуське право
Релігійно-філософські і соціальні засади індуського права
Джерела індуського права
Регулювання індуським правом приватних відносин
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru