Цивільне право - Майданик P.A. - Регулювання індуським правом приватних відносин

Основними джерелами індуського права визнаються веди, смріті, дхармашастри, нібандхази, доктрина, місцеві звичаї.

Веди являють собою священні книги, які містять божественні приписи у збірниках релігійних пісень, молитов, гімнів, що з'явилися в період з XIV по VI ст. ст. до н.е. Веди не містять правові конструкції, виступають філософською основою та джерелом індуського права.

Смріті містили окремі правила, які регулювали поведінку членів індуської громади, виступали коментарем до вед і не могли суперечити їм.

Дхармашастри являють собою збірники приписів релігійно-морального і правового характеру. Вони містили правила, що регулювали поведінку не лише представників різних каст, але й влади і навіть богів.

Нібандхази є коментарем до дхармашастр, що являли собою збірники висловлювань індуських філософів і знавців індуської релігії, в яких роз'яснювалися складні й інколи суперечливі положення, які містилися в дхармашастрах.

Згідно з класичним індуським правом, законодавство не є джерелом права, оскільки "закон і накази - заходи, викликані тимчасовою необхідністю"176. Навіть при застосуванні закону суб'єкту правозастосування надана можливість розширювального його тлумачення з тим, щоб сприяти прийняттю рішення на основі справедливості.

Судова практика в індуському праві не вважається джерелом індуського права. Дія судового прецеденту обмежується розглядом конкретної справи, оскільки судові рішення диктуються обставинами конкретної справи.

Доктрина по праву може вважатися важливим джерелом індуського права, прикладом такої може бути дхарма як доктринальний твір.

Джерелами класичного індуського права є стародавні місцеві звичаї. Статус звичаїв як джерела індуського права закріплено дхармашастрам и, в яких міститься відсилка до звичаїв при регулюванні певних відносин. Головна вимога до них - повна відповідність філософським і соціальним засадам індуського права.

Регулювання індуським правом приватних відносин

Основними сферами, які регулюються класичним індуським правом, є сімейні, спадкові, земельні відносини, а також відносини, які виникають з приводу власності, і деякі інші.

Згідно з традиційним індуським правом, шлюб - це нерозривний сімейний союз подружжя. Питання про розірвання шлюбу не розглядалося, хоча така можливість серед нижчих каст передбачалася. Також не були встановлені вікові обмеження для взяття шлюбу. Шлюб зазвичай укладався за домовленістю батьків.

Індуське право закріплює патріархальну велику сім'ю, об'єднану колективною працею і розподілом продуктів праці між її членами. Традиційно вважалося, що хоча б протягом кількох років молода подружня пара буде мешкати в будинку батька чоловіка. Відчуження сімейної власності обмежено, причому нерухоме майно повинно залишатися в сім'ї. Право розпорядження сімейною власністю зосереджено в руках батька, або управителя, влада якого заснована на його авторитеті. До складу великої сім'ї входять співспадкоємці, їх матері, дружини, діти, вдови і незаміжні дочки померлих співспадкоємців, незаконно народжені сини від триваючого співпроживання, за умови згоди інших співспадкоємцю, в тому випадку, якщо немає інших дітей.

За своїм правовим статусом управитель сім'ї повинен був відповідати певним вимогам: бути дієздатним і мати згоду не менш ніж половини членів сім'ї. Як правило, ним ставав після смерті батька старший співспадкоємець. Управитель вирішував питання щодо доходів і витрат сім'ї, укладення договорів, якщо вони не протизаконні, які були обов'язковими для всіх членів сім'ї.

Регулювання сфери спадкових правовідносин характеризується тим, що зазначена сфера жорстко регулювалася залежно від кастової системи. При цьому, як правило, обмежували (рос. ущемляли) спадкові права жінок. Лише в першій половині XX ст. були сприйняті зусилля з модернізації норм класичного індуського права, які регулювали ці відносини. Були прийняті Закон про усунення обмежень до спадкування індусів 1928 р., Закон про право спадкування індусів 1929 р., Закон про власність індуських жінок 1937 р.

В індуському праві існувало поняття "священного зобов'язання". До них, перш за все, відносився обов'язок управителя, співспадкоємців виплачувати свої борги і борги предків за чоловічою лінією. Однак нащадки могли уникнути відповідальності за ті борги, які були "порочними", "брудними", тобто які передбачали аморальні, незаконні цілі (наприклад, борги, які виникли в результаті утримання коханки, придбання алкогольних напоїв).

Індуське право всебічно регулює земельні відносини, як результат формування державної власності на землю, зумовлений зміцненням державної влади і розширенням державних кордонів. Частина земель державної власності передавалася особам управлінського апарату у вигляді службових тимчасових пожалувань. Управителі набували права збирати податки з громад, областей, сіл, одного чи кількох домогосподарств.

Іншою формою власності на землю за індуським правом була общинна власність, пов'язана з громадами і властивим їм поєднанням землеробства і ремесла. Громада мала майже необмежене право розпорядження общинною землею, вона могла її продати, здати в оренду, подарувати. В общинній власності були пасовища, іригаційні споруди, дороги, інші землі.

Общинне землеволодіння співіснувало з приватним селянським землеволодінням або землеволодінням великої сім'ї, яке також було пов'язане з широкими повноваженнями - купівлею-продажем, здачею в оренду, даруванням. Основне обмеження землеволодіння вільного общинника-селянина полягало в обов'язку платити податок на користь держави і приватних осіб, якщо держава передавала їм свої права.

Своєрідним інститутом індуського права є "священна власність", тобто власність богів, а також релігійних, благодійних, приватних і публічних храмів, релігійних шкіл, на користь яких заохочувалися пожертвування. Власність, присвячена божеству, є довічною: вона, як і благодійно-релігійна, виникає на підставі заповіту і дарування рухомого і нерухомого майна.

До традиційних інститутів індуського права відносилась і "власність біномі", яка схожа з довірчою власністю, і виникає на підставі угоди, за якою одна особа купує або передає майно в інтересах іншої особи, і є довіреною особою довірителя. За своєю правовою природою відносини бінамі мають речово-правовий характер, коли певна особа, як правило, знаходиться або в родинних відносинах з власником майна, або в залежності від нього, приймає на себе права власника в інтересах бінамі.

Індуське право сформувало певні особливості інституту договору позики, які, зокрема, полягають в тому, що відсотки за користування позикою не можуть перевищувати подвоєної суми боргу. Це пояснюється тим, що індуському договірному праву не були відомі обмеження строків стягнення боргу. Крім того, нащадки за чоловічою лінією були зобов'язані виплачувати борги своїх батьків; все це могло призвести до непосильного збільшення суми боргу за відсотками.

Джерела і структура індійського права
Ісламське право
Специфіка ісламського права
Джерела ісламського права
Регулювання ісламським правом приватних відносин
6. Традиційна система права
Загальні положення
Південно-східне азіатське звичаєве право
Племінне право американських індійців
Африканське звичаєве право
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru