Цивільне право України - Дзера О.В. - Глава 12. Фізична особа як суб'єкт цивільного права

1. Поняття фізичної особи

У цивільному праві суб'єкти, які виступають як учасники майнових і особистих немайнових відносин, урегульованих нормами цієї галузі права, іменуються особами.

Поняття "особа" є узагальнюючим. Воно охоплює всіх суб'єктів цивільних правовідносин. Розділ другий ЦК України має назву "Особи" і містить три підрозділи, перший з яких ("Фізичні особи") присвячений людям як суб'єктам цивільного права, а два інші - юридичним особам і участі держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах.

Згідно із цивільним законодавством України до суб'єктів цивільно-правових відносин належать передусім люди. Відповідно до ст. 24 ЦК людина як суб'єкт цивільного права іменується фізичною особою.

Саме поняття "фізична особа" є новелою в ЦК. До його прийняття в аналогічних випадках застосовувався термін "громадянин". У ЦК УРСР 1963 р. відповідний розділ глави 2 "Особи" мав назву "Громадяни". Згідно із чинним ЦК терміном "фізична особа" охоплюються не тільки громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства (апатриди). Такий підхід пов'язаний з тим, що поняття "громадянин" визначає особу, яка перебуває в певному правовому зв'язку із державою і саме тому наділяється особливими правами і обов'язками, тоді як надання цивільних прав та обов'язків суб'єктам цивільного права в більшості випадків не залежить від їх приналежності до громадянства конкретної держави. Таким чином, для цивільного права правовий зв'язок людини і держави, як правило, не має юридичного значення. І громадяни України, і іноземні громадяни, і особи без громадянства є рівноправними учасниками цивільних правовідносин.

Фізична особа як учасник цивільних правовідносин має деякі суспільні й природні властивості, що певним чином індивідуалізують її і впливають на її правове положення. До таких ознак і властивостей варто віднести: ім'я, вік, родинний стан, стать, стан здоров'я.

Ім'я фізичної особи

Кожна людина бере участь у цивільних правовідносинах під власним іменем і лише в окремих випадках (наприклад, в авторських відносинах) - має право використовувати псевдонім (вигадане ім'я) чи виступати анонімно (без імені). Ім'я є одним із засобів індивідуалізації особи як учасника цивільних правовідносин. Відповідно до ч. і ст. 28 ЦК фізична особа набуває та здійснює цивільні права та обов'язки під своїм ім'ям. Набуття прав та обов'язків під іменем іншої особи не допускається.

Згідно з чинним цивільним законодавством України поняттям "ім'я" охоплюються прізвище, власне ім'я та по батькові. Однак за звичаями деяких національних меншин, що проживають в Україні, по батькові не вживається. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" кожний громадянин України має право на національне прізвище, ім'я та по батькові. Таким чином, особа має право зазначити в паспорті лише ім'я та прізвище. Такий спосіб визначення імені особи широко використовується в більшості країн Європи.

Право на ім'я - це одне з найважливіших немайнових прав фізичної особи, що захищається у випадках і в порядку, передбачених ЦК, і належить до числа невідчужуваних благ.

Вік

Наступна обставина, якій закон надає важливого значення при визначенні цивільно-правового статусу фізичної особи, - це вік. Зокрема, закон встановлює вік, з досягненням якого особа набуває часткової, неповної та повної цивільної дієздатності (статті 31, 32, 34 ЦК). Вік має важливе значення при вирішенні таких питань, як надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності (емансипація), при вступі особи у члени кооперативних та громадських організацій, а також у багатьох інших випадках.

Основним документом, що підтверджує вік, є свідоцтво про народження особи, видане на підставі запису в книзі реєстрації народжень державного органу реєстрації актів цивільного стану. Дата народження зазначається також у паспорті громадянина.

Правовий статус особи як учасника цивільних правовідносин нерідко залежить від його родинного стану. Наприклад, житлове законодавство важливого значення надає факту перебування особи в шлюбі, її родинному стану. Так, згідно із ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Законом визначені і житлові права членів сім'ї власника житлового будинку (квартири) (ст. 156 ЖК УРСР). При цьому до членів сім'ї наймача (а також власника) житлового приміщення належать дружина наймача (або власника), їхні діти і батьки. Інші родичі, непрацездатні утриманці, а у виняткових випадках - інші особи можуть бути визнані членами сім'ї наймача за наявності встановлених умов (спільне постійне проживання, ведення спільного господарства). Якщо особа, яка проживає в даному приміщенні, не належить до членів сім'ї наймача (чи власника), її правовий статус у сфері даних житлових відносин буде іншим порівняно зі статусом членів сім'ї.